Ролі Марії Терези та її сина Йосифа ІІ
Зовсім по-іншому склалися обставини в Галичині (Перемишльській і Львівській єпархіях). У Перемишльській єпархії останній православний єпископ УНПЦ Інокентій Винницький після смерті єпископа УУПЦ Івана Малаховського приєднується до Унії (1691 року), і відтоді в Перемишлі був лише один унійний православний єпископ УУПЦ. Так само і у Львові з 1700 року єпископом є уніят. Таким чином, по всій Україні ще за окупації її Польщею є єдина Українська унійна православна церква (греко-католицької ще до 1774 року немає). У Східній Україні УНПЦ підпорядкована Московському патріархату, який виступає проти унійної Церкви, а згодом, її забороняє на теренах Російської імперії.
У 1772-75 роках Австро-Угорська і Російська імперії розділяють Польщу між собою. Галичину забирає Австро-Угорщина, решту України забрала Росія. УУПЦ або Греко-унійна православна церква, як її ще називали на заході, зазнавала відкритих і прихованих утисків від поляків і після унії.
Габзбурзькі імператори, зокрема Марія Тереза та її син Йосиф ІІ, радикально поліпшили стан Унійної православної церкви. У червні 1774 року Марія Тереза оголосила про свій намір «покінчити з усім, що могло дати привід уніятам вважати себе гіршими від римо-католиків». Вона видала декрет, який забороняв уживати термін «уніят» як у приватних, так і в офіційних справах, і замінила його терміном «греко-католик», а церкву почали називати Українською греко-католицькою церквою (УГКЦ).
Грецьке слово «католик» означає вселенський. «Греко-католик УГКЦ» було більш зрозумілим, чітко вказувало для Західної Європи, що ми зберігаємо грецький (візантійський, східний) обряд і визнаємо ЄВХАЦ, як і вся Європа, тобто повернення Церкви (не приєднання, як часто пишуть поважні особи) до початкового її стану часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Зміна назви мала ще захисне значення від східних патріархів і сусідів.
Іван Снігурський започаткував відправлення богослужінь українською
У зв’язку зі скасуванням (забороною) Катериною ІІ у 1795 році Київської унійної архiєпископської митрополії, позбавлення митрополита Ростоцького і його помічника єпископа Бутировича своїх прав і обов’язків відправляти богослужіння і вислання митрополита до Санкт-Петербурга, а згодом створення в імперії «Російської унійної церкви», австрійський цісар у 1808 році утворює для українців своєї імперії Києво-Галицьке архиєпископство як спадкоємницю Київської митрополії у Галичині з резиденцією у Львові.
Першим архієпископом з успадкованими патріаршими правами для помісної УГКЦ наіменували колишнього ректора семінарії у Львові і професора Львівського університету, а з 1796 року Перемишльського єпископа Антона Ангеловича. Наступником його стає Перемишльський єпископ Михайло Левицький (1816 — 1858 рр.), якого згодом у Римі обирають кардиналом. За його правління в 50-х роках на Синоді єпископат Галичини запропонував підвищити Львівську митрополію до патріархату для віруючих східного (грецького, візантійського) обряду Австро-Угорської держави, але, як завжди, наші сусіди-угорці запротестували.
Перемишльський єпископ Іван Снігурський за митрополита Левицького започаткував відправлення богослужінь українською мовою. Наступником Левицького стає професор Львівського університету, ректор Духовної семінарії, а з 1849 р.
Перемишльський єпископ Григорій Яхимович (1860—1863 рр.), який багато зробив для виховання свідомості українців у правах їх на незалежну державу. Його наступником стає єпископ-помічник митрополита Спиридон-Литвинович (1864—1869 рр.), за якого перехід від одного обряду до іншого вимагав дозволу Папи Римського.
Наступниками його стають Йосип Симбратович (1870—1882 рр.), потім Сельвестор Симбратович (1885—1898 рр.), професор богослов’я Львівського університету, єпископ-помічник митрополита, за якого було засновано Станіславську (сьогодні Івано-Франківську ) єпархію, яку очолив Юліан Куїловський, а згодом митрополит (1899—1900 рр.).
Андрій Шептицький
Наступником Станіславського єпископа Юліана стає чернець, граф, висвячений на єпископа в 1899 році Андрей Шептицький, нащадок славного старовинного роду Шептицьких, одна з найвидатніших постатей у першій половині ХХ століття в католицькій церкві, і УГКЦ зокрема. Він починає своє правління єпархією зi звернення до вірних єпархії з пастирським листом, у якому окреслює першочергові завдання, які необхідно вирішити, і пропо
...
Читати далі »
