Авторизація |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Сьогодення села |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Установи села |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Історія села |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Спиридон Литвинович |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Карти села |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Інтернет-описи села |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Хмарка тегів |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Календар |
![](/.s/t/211/6.gif) |
« Червень 2024 » | Нд | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | | | | | | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Архів записів |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Пошук на сайті |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Пошук (google) |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Наша кнопка |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Статистика |
![](/.s/t/211/6.gif) |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
Швидке спілкування |
![](/.s/t/211/6.gif) |
|
![](/.s/t/211/8.gif) |
|
Вітаю Вас, Гість · RSS |
28 June 2024, 21:38 |
Головна » Історія
|
6 квітня 1946 року - через халатну необережність радянського офіцера, від сигнальної ракети якого спалахнула стріха однієї з хат, згоріла половина вулиці Ворошилова (тепер Золочівська - "Застав") в с.Надрічне Бережанського району. Вся компенсація збитків була зведена владою до видачі талонів на лісоматеріали та тимчасового звільненні від продзаготівлі.
|
|
На початку жовтня 2014 року на Інтернет-сайті http://deratisator.livejournal.com опубліковані оригінальні історичні статті "Збройне підпілля ОУН: 15-21 липня 1947 року" та "Збройне підпілля ОУН: 22-31 липня 1947 року".
Для жителів Надрічного цікавими є два записи про події липня 1947 року:
17 липня
3) зіткнення ОУН з МВС у селі Дрищів Бережанського району Тернопільської області;
24 липня
3) зіткнення ОУН з МВС у селі Дрищів Бережанського району Тернопільської області (знищений 1 військовослужбовець).
Категорія: Історія |
Перегляди: 1024 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 06 December 2014
|
|
|
![](http://www.saintjosaphat.org/uploads/pics/ZHittja_Svjatogo_Svjashchennomuchenika_Iosafata_42.jpg) Відтепер стала Біла огнищем духовного життя зєдинених а заразом найбільшим відпустовим місцем на Русі-Україні. Громадами спішили богомільці до гробу святого мученика. Щоби ще більше помножити цю набожність до святого, надав Апостольський Престіл совершенний відпуст всім тим, що в місяці вересні й листопаді посітять святі мощі й висповідавшися приймуть Святе Причастя. Ця честь для мученика зєдинення була сіллю в оці Москалів, що думали лише над знищенням зненавидженого їм зєдинення. По других єпархіях вони вже по части впоралися зі своєю чортівською роботою, тепер шукали причини, щоби й на Поліссю завести "православя" чи радше "цареславя." На нагоду не ждали вони довго. В р. 1862 приготовлялися Поляки до повстання, що мало закінчитися нещасливо для зєдинених, бо урядовим заведенням схизми. Щоби й Українців побудити до цього нерозумного повстання, обрали собі Поляки на покровителя святого Йосафата а закупивши великий і гарний образ святого мученика, удалися з ним громадно до Білої. На те лише й ждали Москалі. Сейчас по здушенню повстання 1863 p., московське правительство знесло позісталі чотири Василіянські монастирі а між ними й монастир у Білій, забираючи з нього висще згаданий образ святого Йосафата, а позволено лише до часу остати двом монахам для обслуги церкви. Сумні часи настали тепер для зєдинення. Гонения, що продовжувалося вже майже цілий вік, тепер здвоїлося. Оружною силою заводжено всюди злощасну схизму. Кров зєдинених розлилася по землі, по трупах вірних зєдиненню входили схизматицькі архиєреї до церков і забирали їх у своє посідання зброєю пяних солдатів. Католицьких священиків одних прогнано в далекий Сибір, других катовано по монастирях, інших прогнано з границь держави. На місце тих мучеників прислано або схизматицьких попів, або що гірше - галицьких перекінчиків, що задля грошей і обіцяних почестей відреклися католицької віри й прийшли до помочі катам зєдинених. Зойк і плач гонених зєдинених відбився до Петрового Престола. Папа Пій ІХ хоч і сам нещасний, бо окружений ворогами, що обдерли його з поконвічної Петрової спадщини, не оставив бідних Українців без потіхи. Що міг їм дати, те дав. Назначив просителями канонізації святого Йосафата отця Дубровського, Василіянського прокуратора в Римі й отця Михайла Контієрі, ігумена монастиря грецьких Василіян у Гротта-Феррата, до яких прилучився Преосвященний Йосиф Сембратович, архієпископ назіянський а потім митрополит галицький. Дня 8 січня 1865 р. скликав Папа в справі канонізації святого Йосафата Конгрегацію Обрядів і одержав від неї відповідь, що можна сміло приступити до проголошення блаженного Йосафата святим, бо ще в р. 1642 Папа Урван VIII признав, що блаженного Йосафата можна безпечно причислити до лика Святих. Коли схизматики довідалися про вступні праці до канонізації святого Йосафата, кинулися зі своєю звичайною зброєю на святого мученика. Сам голова схизми, цар, писав до Папи Пія ІХ, що Йосафат негідний цієї найвисщої почесті в католицькій Церкві, представляючи йому деякі підроблені й перекручені свідоцтва, а між іншими й знаний нам лист Льва Сапіги. Всі московські часописи вдарили однодушно на святого Йосафата й католицьку Церкву, висміюючи її, що гонителя, насильника, грабівника хоче вписати в число Святих. На всі ті очернения, ложи, вигадки відписало їм кілька французських і італійських письменників а крім цього деякі потомки давніх почитателів святого Йосафата, як Сапіга, Чарториські, Ревуські, Замойські й інші вислали просьбу до Папи за приспішенням канонізації. Дня 2 травня 1865 удався Святійший Отець до грецької Церкви святого Атаназія й вислухавши тут Служби Божої в греко-католицькому обряді, приказав відчитати декрет, призволяючий на канонізацію. В сім декреті по короткім описі життя й чудес святого Йосафата, підніс Святійший Отець цю обставину, що Боже Провидіння протягнуло цю канонізацію до часу, в якім католицька Церква потребує найбільше помочі: "Товпа бунтівничих людей," - слова сего декрету, - "підбурює майже цілий світ, виливаючи всю свою злість головно на Петровий Престіл; тож відповідна хвиля, щоби Йосафат прийшов із помічю. Той, що мужньо боронив первенства Папи аж до проливу крови, той самий знищить своїми молитвами підступні заміри ворогів." Святійший Отець назначив торжественний обхід канонізації на день святих Апостолів Петра й Павла р. 1867. Хотів Папа Пій IX, щоби ціла католицька Церква бачила тріумф греко-католицького владики, відданого Апостольському Престолови аж до смерти, бо власне на той день мали зїхатися єпископи цілого світу на Ватиканський собор. На зазив Найвищого Пастиря 500 князів Церкви з різних сторін світа поспішило, щоби взяти участь у соборі й бути свідками тріумфу мученика святого зєдинення. Канонізаційний процес ще раз зістав
...
Читати далі »
Категорія: Історія |
Перегляди: 999 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 23 November 2014
|
|
|
08 листопада 1420 року в Неполоміце польський король Владіслав ІІ Ягайло надав магдебурзьке право (статус міста) селам Жуків і Дрищів Бережанського повіту.
Пропонуємо Вам оригінальний текст (латинською мовою) про цю історичну для нас подію з "Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardyskiego we Lwowie w skutek fundacyi Alexandra hr. Stadnickiego, wydane staraniem Galicyjskiego Wydziaau Krajowego"
*** w Niepołomicach 8. Listopada 1420.
Władysław Jagiełło nadaje prawo niemiecliie
średzlcie wsiom Zulców i Drzyszczów, nałeżącym do Jana Labąty z Żulcowa.
In nojune domini Amen. Ad perpetuam rei
memoriam. Ne error obliviouis gestis sub terapore vcrsaiitibiis iiar(if(f
impostcrum defrimenfa, alfa re)gum et principum con- silia decreverunt ea
literarura et testium annotacione perheuuari, Proinde Nos Wladislaus deigracia
Rex Polonie necnon terrarum Cracouie, Saiulomirie, Siradie, Laucicie, Cuyauie Lythwanieąue
Princeps Suppremus , Pomeranie Russieąue dominus et lieres etc. Significamus tenore
presencium ąuibns expedit unirersis presentibus et futuris presencinm noticiam
ha- bituris: Quomodo ad instantes peticioues lohannis Labantlica (sic) de Zucow,
fidelis no- stri, Yillas ipsius in districtn leopoliensi sitas, yidelicet Zucow
et Drzisczow '), prout in suis metis et liniitibus longe , late et
circumferencialiter sunt distincte ab antiąuo et limi- tate, de lure Polonico,
Rutlienico et quovis alio in lus Thewtunicum , quod Sredense dicitur,
transferimiis perpetuo duratiirum; Removentes ibidem omnia lura Polonicalia, Ruthenicalia
et quevis alia, niodos et consuetudines universas, que ipsum lus Theutuni- cum
plerumque consueverunt et sunt solita perturbare. Eximimus insuper, absohimus
et perpetuo liberamus scultetum necnon omnes et singulos limethones ,
tabernatores et quosvis earundem yillarum incolas ab omni iurisdiccione et
potestate omniuin Regni nostri Pala- tinorum, Castellanorum, Capitaneorum ,
ludicum, Subiudicuni, 'Woyewodarum et quorumvis officialium et ministerialium
eorundem, ut coram ipsis aut ipsorum aliąuo pro causis tara magnis quam parvis,
puta furti, incendy, sangwinis, homicidy, membrorum mutliilacionis et quibusvis
enormibus escessibus citati minime respondebunt nec aliquas penas solvere teneantur,
sed tantum dictarum villarum Icmethones et quivis incole coram suo sculteto, qui
pro tempore fuerit, scultetus vero corara prenorainato lolianne Labanthca sive
suc- cessoribus suis legittimis aut coram nobis vel {It(dl)c\o nostro generali;
dum tamen per nostram litteram nostro sigillo sigillatam idem lohannes
Labantlva {sic) vel Scultetus evo- cati fuerint et citati, et boc si in
reddenda iusticia negligentes forent et remissi, tunc non aKter quam suo lure
Tliewtunico ludicio predicto M se querulantibus respondere sint astricti. In
causis autem criminalibus et capitalibus superius expressis memoratarum yilla- rum
sculteto in metis et granicys iudicandi, sentenciandi, puuieudi, decollandi,
rotandi, corrigendi, plectendi et condempnandi plenam danins et oranimodam
tenora presencium concedinnis facultatem , prout lioc dictum lus Tliewtanicura
Sredense predictum in omnihus suis punctis, sentencys, coudiciouibus ,
articiilis et clausulis postulat et reąuirit, iuribus tamen uostris Regalibus
in omnibus sempcr sahis. Harum quibus sigilliim nostrum appeu- sum est
testimonio litterarum. Actum in Nyepolomice feria secunda in octava sancti Martini
Episcopi et Confessoris Anno domini Millesimo Quadringentesimo \igesimo, Pre- sentibus
Rererendis in Christo patribus dominis Nicolao sancte Gneznensis Ecclesie
Archie- piscopo et primate, Alberto Cracouiensis , Regni Polonie Cancellario et
lohanne Chclmensis Ecclesiarum Episcopis , Magnificisque et Nobilibus Cristino
de Ostrów Castellano et lohanne de Tarnów Palatino Craconiensibns ,
(Sandit^ogio) de Ostroróg Poznanieusi, Nicolao de Michałow Sandomiriensi,
lacobo de Couyeczpolye Siradiensi Palatinis, Dobcone de Oleschnicza Woynicensi
, lohanne de Sczecoczini Lublinensi et Martiri
...
Читати далі »
Категорія: Історія |
Перегляди: 1010 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 08 November 2014
|
|
|
Категорія: Історія |
Перегляди: 878 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 08 November 2014
|
|
|
Чудові краєзнавчі статті публікує автор "neo7777vitaha" на своїй сторінці в блогохостингу livejournal.com. Пропонуємо Вашій увазі опис села Надрічне, що увійшов до статті "Літній виїзд. День 1.Ч.3: Розгадів-Краснопуща-Урмань-Надрічне".
***
Надрічне(до 1946р.-Дрищів)-село Бережанського району,перша письмова згадка про яке датується 1420р.тоді ж надано магдебурзьке право. Церква Св.Миколи.Фасад
![](http://img-fotki.yandex.ru/get/6827/58413914.194/0_e8b47_b17861b6_XL.jpg)
На сьогоднішній день у Надрічному є три храми - деревяна церква Св. Миколая (1777 р.), нова мурована церква св. Йосафата (2000 р.) і покинутий костел (1914 р.). Два храми... Є дві легенди про те, як деревяна церква опинилася в селі: перша з них розповідає, що мешканці села в 1777 р. купили церкву в орендарів-євреїв з містечка Рогатин і відразу перезли до Надрічного. Будівлю зібрали, очевидно, на місці попередньої деревяної церкви. Друга легенда трохи містична. Церкву в розібраному вигляді везли в якесь село на території теперішньої Львівської обл. В Надрічному, на схилі гори воли, які тягнули дерево, зупинилися і далі не рухалися. Люди сприйняли це як знак з неба і вирішили залишити церкву в селі і поставити на тому місці. Новий храм та образи святих на плитці(!)
![](http://img-fotki.yandex.ru/get/6812/58413914.195/0_e8b4c_ebd14c77_XL.jpg)
Рік будівництва храму "1777" вирізьблений на одному з брусів зрубу. Дзвіниця
![](http://img-fotki.yandex.ru/get/6822/58413914.195/0_e8b4d_2922689b_XL.jpg) Тризрубна одноверха церква була парафіяльною (до неї налажала філіальна церква з Урмані). Вхідну частину будівлі змінили, коли розбудували і надбудували присінок. Радянська влада в липні 1964 р. примусово закрила церкву. Святиню не використовували за прямим призначенням до початку 1989 р. Тоді громаді УГКЦ віддали в користування церкву, в якій 30 квітня 1989 р., після ремонту, провели перше богослужіння. Храм.Тил
Стара будівля фізично не могла вмістити всіх парафіян, тому громада почала будівництво нової церкви Святого Йосафата, яку освятили в 2000 р. Церква Св.Миколая.Профіль
За церквою знаходиться цвинтар. Фото
Щодо костелу який знаходиться в центрі села, на узбіччі центральної дороги, над річковою долиною,то інформації про нього фактично немає. Готичний костел з дзвіницею
![](http://img-fotki.yandex.ru/get/6736/58413914.195/0_e8b4e_bd560b08_XL.jpg)
Категорія: Історія |
Перегляди: 1109 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 04 November 2014
|
|
|
Виявляється, у XVII-XVIII віках через Дрищів (тепер Надрічне) пролягав стратегічно важливий торговельний шлях знаний як "Вільна королівська дорога"!
***
«ВІЛЬНА КОРОЛІВСЬКА ДОРОГА» (via libera regalіs) – шлях у пд.-сх. ч. Львів. землі Руського воєводства 17–18 ст., який вів зі Львова через м. Дунаїв (нині село Перемишлянського р-ну Львів. обл.; літня резиденція львів. римо-катол. архієпископів), вздовж дунаївського рукава р. Золота Липа (прит. Дністра) через села сучасного Бережанського р-ну Терноп. обл. – Рекшин, Стриганці (нині у складі с. Рекшин), Двірці, кол. м-ка Біще, Надрічне (колиш. Дрищів), Жуків, м. Бережани, села Посухів до Потутор. Від цієї дороги у 18 ст. з м-ка Біще через Шумляни Малі (нині Підлісне) і Лапшин до Бережан ішов також гостинець – «стара дорога Бережанська».
Джерело: Енциклопедія історії України: Т. 1: А–В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.– К.: В-во "Наукова думка", 2003. – С. 558.
|
|
28 падолиста (листопада) 1910 року було затверджено статут філії львівського Товариства гімнастичного "Сокіл" в селі Дрищів Бережанського повіту.
Категорія: Історія |
Перегляди: 1006 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 28 November 2013
|
|
|
Із уст старожилів двох сусідніх сіл - Надрічного й Урманя молодшим поколінням передавалися як розповіді про місцеві храми, так і оповідки про священиків, котрі докладали немало сил і старань на ниві духовності у названих населених пунктах. Першим улюбленим парохом і водночас організатором та провідником громад на початку минулого століття став, за свідченням колишнього вояка УПА Василя Дроздовського, отець Омелян Гавришо. Він прийшов на парафію у 1907 р. після перебування тут двох священиків старорусинських (московських) переконань - Лужницького і Дудика, - котрі не дбали про моральний, культурний, загалом духовний рівень сіл. Тож для о. Гавриша - щирого українського патріота - розкрилися величезні можливості для направлення громад на дорогу істини. Особливою ділянкою праці священика стала боротьба проти пияцтва. Він не тільки закликав до тверезого способу життя у проповідях, принагідних розмовах, а й примушував любителів оковитої до публічного відречення від шкідливої звички. Черговим його кроком була організація гуртків «святої тверезості», заснування осередків товариства «Просвіта» і юнацьких спортивних «Січей». За короткий час, за якихось два-три роки, - розповідав В. Дроздовський, - Урмань, як і Дрищів (тодішня назва села Надрічне) із задурманених корчмарями темних сіл почали наближатися до провідних у повіті за рівнем національного самоусвідомлення і культури. Історичні матеріали, спогади учасників національно-визвольних змагань, опубліковані в журналі «є підтвердженням слів нашого оповідача. 1931 року о. Омелян Гавришо відійшов за вічну межу, а на його місце призначено 37-літнього Степана Городецького, молодого пароха з семилітнім досвідом священичої праці. - Він мав добрий військовий вишкіл, бо в роки Першої світової і національно-визвольної війни був вояком у легіоні Українських Січових Стрільців, - розповідали старожили, яким новий парох припав до душі як твердістю характеру, так і глибиною знань, а найголовніше - уважністю до їх проблем, чуйністю до їх переживань і болів. Йому доводилося, як перед тим і о. Омелянові Гавришу, бути не тільки духовним наставником громад, а й їх учителем, вихователем, провідником та охоронцем, який щодня подавав високі взірці чесності, працелюбства, людяності, вихованості й дисциплінованості. А ще у нього було велике прагнення до справедливості й розвитку національної культурної та духовної основи. На цьому лані найбільшою турботою о. Городецького протягом польської окупації краю було вироблення у парафіян твердих переконань і любові до всього свого, рідного та міцної віри у перемогу добра над злом. Особливому здруженню урманської громади послужило спорудження нової церкви, фундамент під яку заклали у 1938 році. До осені 1939-го року стіни обителі Божої в Урмані виросли повністю. Залишалося - почати зведення куполів і опорядження новобудови. Та все зупинив і надовго перервав наглий прихід безбожних «освободителів», а далі - чотирирічна окупація коричневої чуми, відтак - поновний прихід радянців і атеїстична вакханалія... Правда, цього розгулу безбожництва о. Степан, на щастя, не мав можливості відчути й бачити. Йому прослалися інші шляхи. А парафіяни-урманці намалися зберегти від лихих очей і рук як стареньку дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, так і непокриті мури нового, ще безіменного, храму Божого, на верхах стін якого все буйніше колихалися берізки й клени. Адже деякі «гарячі голови» в районі час від часу намагалися змусити громаду до знищення цієї споруди. Та церковний актив, а з ним уся громада села, зуміли відстояти святу працю своїх батьків. Необхідно сказати, що після 12-тирічної вимушеної розлуки з о. Городецьким, з 1956 року урманська християнська громада була взагалі позбавлена можливості навіть відвідувати церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Древній храм був свавільно замкнений приїжджою бригадою «атеїстів» через... «відсутність постійного священика». Пізніше, кажуть, безбожники виношували думку знищити цей храм зовсім - закласти в ньому «склад ритуального майна» або ж «музей». Так тривало до 1988 року, повних 32 роки. Лише завдяки протидії громади та її посланців, що добиралися й до Москви, а саме: Михайла Гуньки, Левка Кулика, Дмитра Харіва й інших активістів церква була збережена. І від властей отримано дозвіл на її відкриття. Тож 30 квітня 1989 року о. Зіновій Бідула провів тут Службу Божу, першу після свавільного закриття храму. Це була звитяжна перемога громади. І крок до відновлення робіт біля незавершеної церкви. Того ж літа ядро організаторів: Михайло Орловський, Михайло Олексійович Гунька, Андрій Відзівашець, Василь Коваль взяли відповідальність за забезпечення матеріалами. Кожна родина радо готувала обіди-вечері працюючим. Назвати ж усіх, хто доклав старань до завершення будови, просто неможливо - участь брали всі. Загалом ця праця достойна зватися епопеєю відродження храму. Вона охопила урманців
...
Читати далі »
Категорія: Історія |
Перегляди: 1275 |
Автор: NADRICHNE |
Дата: 06 November 2012
|
|
|
|