Відтепер стала Біла огнищем духовного життя зєдинених а заразом найбільшим відпустовим місцем на Русі-Україні. Громадами спішили богомільці до гробу святого мученика. Щоби ще більше помножити цю набожність до святого, надав Апостольський Престіл совершенний відпуст всім тим, що в місяці вересні й листопаді посітять святі мощі й висповідавшися приймуть Святе Причастя. Ця честь для мученика зєдинення була сіллю в оці Москалів, що думали лише над знищенням зненавидженого їм зєдинення. По других єпархіях вони вже по части впоралися зі своєю чортівською роботою, тепер шукали причини, щоби й на Поліссю завести "православя" чи радше "цареславя." На нагоду не ждали вони довго. В р. 1862 приготовлялися Поляки до повстання, що мало закінчитися нещасливо для зєдинених, бо урядовим заведенням схизми. Щоби й Українців побудити до цього нерозумного повстання, обрали собі Поляки на покровителя святого Йосафата а закупивши великий і гарний образ святого мученика, удалися з ним громадно до Білої. На те лише й ждали Москалі. Сейчас по здушенню повстання 1863 p., московське правительство знесло позісталі чотири Василіянські монастирі а між ними й монастир у Білій, забираючи з нього висще згаданий образ святого Йосафата, а позволено лише до часу остати двом монахам для обслуги церкви.
Сумні часи настали тепер для зєдинення. Гонения, що продовжувалося вже майже цілий вік, тепер здвоїлося. Оружною силою заводжено всюди злощасну схизму. Кров зєдинених розлилася по землі, по трупах вірних зєдиненню входили схизматицькі архиєреї до церков і забирали їх у своє посідання зброєю пяних солдатів. Католицьких священиків одних прогнано в далекий Сибір, других катовано по монастирях, інших прогнано з границь держави. На місце тих мучеників прислано або схизматицьких попів, або що гірше - галицьких перекінчиків, що задля грошей і обіцяних почестей відреклися католицької віри й прийшли до помочі катам зєдинених. 
Зойк і плач гонених зєдинених відбився до Петрового Престола. Папа Пій ІХ хоч і сам нещасний, бо окружений ворогами, що обдерли його з поконвічної Петрової спадщини, не оставив бідних Українців без потіхи. Що міг їм дати, те дав. Назначив просителями канонізації святого Йосафата отця Дубровського, Василіянського прокуратора в Римі й отця Михайла Контієрі, ігумена монастиря грецьких Василіян у Гротта-Феррата, до яких прилучився Преосвященний Йосиф Сембратович, архієпископ назіянський а потім митрополит галицький. Дня 8 січня 1865 р. скликав Папа в справі канонізації святого Йосафата Конгрегацію Обрядів і одержав від неї відповідь, що можна сміло приступити до проголошення блаженного Йосафата святим, бо ще в р. 1642 Папа Урван VIII признав, що блаженного Йосафата можна безпечно причислити до лика Святих. 
Коли схизматики довідалися про вступні праці до канонізації святого Йосафата, кинулися зі своєю звичайною зброєю на святого мученика. Сам голова схизми, цар, писав до Папи Пія ІХ, що Йосафат негідний цієї найвисщої почесті в католицькій Церкві, представляючи йому деякі підроблені й перекручені свідоцтва, а між іншими й знаний нам лист Льва Сапіги. Всі московські часописи вдарили однодушно на святого Йосафата й католицьку Церкву, висміюючи її, що гонителя, насильника, грабівника хоче вписати в число Святих. На всі ті очернения, ложи, вигадки відписало їм кілька французських і італійських письменників а крім цього деякі потомки давніх почитателів святого Йосафата, як Сапіга, Чарториські, Ревуські, Замойські й інші вислали просьбу до Папи за приспішенням канонізації. 
Дня 2 травня 1865 удався Святійший Отець до грецької Церкви святого Атаназія й вислухавши тут Служби Божої в греко-католицькому обряді, приказав відчитати декрет, призволяючий на канонізацію. В сім декреті по короткім описі життя й чудес святого Йосафата, підніс Святійший Отець цю обставину, що Боже Провидіння протягнуло цю канонізацію до часу, в якім католицька Церква потребує найбільше помочі: "Товпа бунтівничих людей," - слова сего декрету, - "підбурює майже цілий світ, виливаючи всю свою злість головно на Петровий Престіл; тож відповідна хвиля, щоби Йосафат прийшов із помічю. Той, що мужньо боронив первенства Папи аж до проливу крови, той самий знищить своїми молитвами підступні заміри ворогів." 
Святійший Отець назначив торжественний обхід канонізації на день святих Апостолів Петра й Павла р. 1867. Хотів Папа Пій IX, щоби ціла католицька Церква бачила тріумф греко-католицького владики, відданого Апостольському Престолови аж до смерти, бо власне на той день мали зїхатися єпископи цілого світу на Ватиканський собор. На зазив Найвищого Пастиря 500 князів Церкви з різних сторін світа поспішило, щоби взяти участь у соборі й бути свідками тріумфу мученика святого зєдинення. Канонізаційний процес ще раз зістав предложений цілому Соборові й затверджений однодушно 12 червня 1867 року. 
Знаючи, що правдиві почитателі святого Йосафата радо схотять почути про цю першу прилюдну почесть святого, подаємо короткий опис цього торжества. 
Дня 29 червня 1867 р. рано всі пушки замку святого Ангела й дзвони всіх римських церков повідомили вірних, що розпочинається торжество. Обряд канонізації розпочинається процесією, котра перепроваджує Святійшого Отця з Ватикану до церкви святого Петра. Є звичай, що напереді несеться хоругов із зображенням того святого, що має бути проголошений святим. Хоругов святого Йосафата несло Архибрацтво Пяти Ран Ісуса Христа в окруженню грецьких Василіян із Ґротта-Феррата. Потім ішла процесія єпископів всіх обрядів з цілого світа, представляюча цілу католицьку Церкву; між ними находилися: архієпископ галицький і львівський Спиридон Литвинович і архієпископ назіянський Преосвященний Сільвестер Сембратович, адміністратор перемиської єпархїі в окруженню монахів і греко-католицьких священиків, представляючи цю Церкву, за яку святий Йосафат поніс мученичу смерть. 
Процесія ввійшла до базиліки святого Петра, вбраної внутрі багряницею й золотом. В побічних аркадах були розміщені хоругви, на яких були представлені чуда тих святих, що того дня мали бути канонізовані. На хоругві святого Йосафата був представлений наш святий мученик у архієрейських одягах, як жезлом розривав пута невільника лежачого в його стіп. Під сподом напису обясняла те чудо, котрого за помічю святого Йосафата дізнав на собі один шляхтич, що попав у татарську неволю. 
Коли Святійший Отець сів на троні перед престолом святих Апостолів, приступив до трону кардинал - прокуратор канонізації й просив Христового Намісника, щоби причислив до лику Святих: Йосафата Архієпископа полоцького і 24 інших блаженних. Два рази звертався з цією просьбою до Святійшого Отця й два рази Папа відповів на цю просьбу, що потребує Божої помочі. Коли хор відспівав молитви до всіх Святих і Святого Духа, а прокуратор пораз третий просив канонізації, тоді Папа в тіярі (потрійна папська корона) на голові, яко непомильний Учитель цілої Церкви в ті відозвався слова: "На славу святої й нероздільної Тройці, возвеличання католицької віри та розширення християнської релігії, по довгій попередній розвазі, частих молитвах за Божою помічю й по нараді з Всечесними братами нашими, святої Римської Церкви Кардиналами, Патріярхамими, Архієпископами й Єпископами, що є присутні в Римі - Ми повагою Господа нашого Ісуса Христа, Святих Апостолів Петра й Павла та Нашою, блаженних: Йосафата Кунцевича Святителя, Петра де Арбует, Николая Пікія з його товаришами, іменно: Єроніма, Теодорика, Никасія, Віллєгада, Годефрида, Мервеляна, Антонія Вердана, Антонія Горнарського, Франціска, Івана, Андрія, Якова, Івана Остервігана, Леонарда, Николая Попелія, Годефрида Дунея й Андрея священиків, Петра й Корнилія світських; всіх мучеників; Павла від Хреста й Леонарда з Порту Маврицього ісповідників; Марію Франціску від Ран Господа нашого Ісуса Христа, і Герману Кузен Дівиці, за Святих оголошуємо й опреділяємо й до чиспа Святих вписуємо постановляючи, щоби ціла Церква щороку побожно святкувала їх память, а іменно: Йосафата дня 12 листопада; Петра 17 вересня; Николая і його товаришів 9 липня між святими Мучениками; Павла дня 28 квітня; Леонарда 26 листопада між святими Ісповідниками не Святителями; Марії Франціски дня 6 жовтня, Германи 15 червня між святими Дівами. Во імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь." 
Коли Папа скінчив ті слова, пушки замку святого Ангела й дзвони міста звістили, що віддавна ожиданий декрет вже зістав проголошений, а один із кардиналів-дияконів в імені цілої Церкви заніс першу молитву до нових Святих: Святий Йосафате, і прочі... моліть Бога за нас. Святійший Отець відчитав молитву до нових Святих а потім на їх честь відправив Службу Божу. Під час жертвовання Чесних Дарів кардинали святої Конгрегації Обрядів жертвували Святійшому Отцю 6 приоздоблених свіщ, два великі хліби на підносах, один обтягнений золотом а другий сріблом, дві барилочки (одна золочена, друга сріблена) з вином, й три гарні клітки з туркавками голубами й іншими птицями, яко символ чеснот новопроголошених Святих. 
Вечером ціле місто було освітлене; найкраще вбрані й освітлені були церкви: грецька святого Атаназія і церков святого Клавдія отців Воскресенців, обі украшені на честь святого Йосафата. 
Того самого дня, це є 29 червня 1867 р. видав Святійший Отець осібний декрет (Апостольське послання), в якім описує коротенько життя святого Йосафата, його діла й смерть, чуда, як був проголошений блаженним і подає коротенький перегляд канонізації. В кінці заявляє, що все, що він зробив в тій канонізації для святого Йосафата, зробив це з певною свідомістю й повною своєю Апостольською повагою. Ще раз підтверджує канонізацію святого Йосафата, а на кінці проголошує такі слова: "Як хтось хотів би те наше опреділення, розказати і волю знівечити, або нерозсудно спротивитися, або посмів би нападати на них, нехай знає, що попав би в гнів Всевишнього Бога й святих Апостолів Петра й Павла." По кождій канонізації Рим перший обходив торжество нового святого. Кардинал-вікарій призначив день 12 липня й церкву святого Атаназія на перше торжество святого Йосафата. Богослуження тривало три дні. Церква була вбрана після грецького обряду а над іконостасом був уміщений образ святого Йосафата в славі. Першого дня відправив торжественне Богослуження львівський митрополит Спіридон Литвинович при співучасті архієпископа Сембратовича й болгарського єпископа Попова, чотирнадцятьох українських священиків і двох діяконів. Вечером по вечірні мав проповідь на честь святого Йосафата митрополит, по українськи. Другого дня було торжественне Богослужіння після обряду латинського а проповідь проголосив отець Єронім Кайсевич, генерал Воскресенців, по польськи. Третього дня відспівав Службу Божу Патріярх греко-мелхицький при співучасті чотирьох єпископів свого обряду, похвальне слово сказав монсіньор Каликст Джорджі по італійськи, а вкінці ціле торжество закінчив Високопреосвящений кардинал Рейзах, уділяючи благословення Святійшими Тайнами. Через всі три дні в церкві святого Атаназія правили Служби Божі кардинали, єпископи й священики всіх обрядів східної й західної Церкви. 
Подібне торжество відбулося дня 12, 13, 14 липня у Львові під проводом папського нунція Високопреосвященого Фальцинеллі - Антоніяччі (Falcinelii-Аntoniacci) архієпископа атенського при співучасті духовенства й вірних всіх трьох обрядів. Лише Русь-Україна, що находилася під московським забором, не могла брати участі в тім торжестві свого пастиря, та не стратила надії, що прийде колись час, у якім вона, скинувши з себе окови московської неволі, прославить гідно свого отця, учителя й пастиря на землі, і великого заступника в небі.