Відтепер стала Біла огнищем духовного життя зєдинених а заразом найбільшим відпустовим місцем на Русі-Україні. Громадами спішили богомільці до гробу святого мученика. Щоби ще більше помножити цю набожність до святого, надав Апостольський Престіл совершенний відпуст всім тим, що в місяці вересні й листопаді посітять святі мощі й висповідавшися приймуть Святе Причастя. Ця честь для мученика зєдинення була сіллю в оці Москалів, що думали лише над знищенням зненавидженого їм зєдинення. По других єпархіях вони вже по части впоралися зі своєю чортівською роботою, тепер шукали причини, щоби й на Поліссю завести "православя" чи радше "цареславя." На нагоду не ждали вони довго. В р. 1862 приготовлялися Поляки до повстання, що мало закінчитися нещасливо для зєдинених, бо урядовим заведенням схизми. Щоби й Українців побудити до цього нерозумного повстання, обрали собі Поляки на покровителя святого Йосафата а закупивши великий і гарний образ святого мученика, удалися з ним громадно до Білої. На те лише й ждали Москалі. Сейчас по здушенню повстання 1863 p., московське правительство знесло позісталі чотири Василіянські монастирі а між ними й монастир у Білій, забираючи з нього висще згаданий образ святого Йосафата, а позволено лише до часу остати двом монахам для обслуги церкви.
Сумні часи настали тепер для зєдинення. Гонения, що продовжувалося вже майже цілий вік, тепер здвоїлося. Оружною силою заводжено всюди злощасну схизму. Кров зєдинених розлилася по землі, по трупах вірних зєдиненню входили схизматицькі архиєреї до церков і забирали їх у своє посідання зброєю пяних солдатів. Католицьких священиків одних прогнано в далекий Сибір, других катовано по монастирях, інших прогнано з границь держави. На місце тих мучеників прислано або схизматицьких попів, або що гірше - галицьких перекінчиків, що задля грошей і обіцяних почестей відреклися католицької віри й прийшли до помочі катам зєдинених. 
Зойк і плач гонених зєдинених відбився до Петрового Престола. Папа Пій ІХ хоч і сам нещасний, бо окружений ворогами, що обдерли його з поконвічної Петрової спадщини, не оставив бідних Українців без потіхи. Що міг їм дати, те дав. Назначив просителями канонізації святого Йосафата отця Дубровського, Василіянського прокуратора в Римі й отця Михайла Контієрі, ігумена монастиря грецьких Василіян у Гротта-Феррата, до яких прилучився Преосвященний Йосиф Сембратович, архієпископ назіянський а потім митрополит галицький. Дня 8 січня 1865 р. скликав Папа в справі канонізації святого Йосафата Конгрегацію Обрядів і одержав від неї відповідь, що можна сміло приступити до проголошення блаженного Йосафата святим, бо ще в р. 1642 Папа Урван VIII признав, що блаженного Йосафата можна безпечно причислити до лика Святих. 
Коли схизматики довідалися про вступні праці до канонізації святого Йосафата, кинулися зі своєю звичайною зброєю на святого мученика. Сам голова схизми, цар, писав до Папи Пія ІХ, що Йосафат негідний цієї найвисщої почесті в католицькій Церкві, представляючи йому деякі підроблені й перекручені свідоцтва, а між іншими й знаний нам лист Льва Сапіги. Всі московські часописи вдарили однодушно на святого Йосафата й католицьку Церкву, висміюючи її, що гонителя, насильника, грабівника хоче вписати в число Святих. На всі ті очернения, ложи, вигадки відписало їм кілька французських і італійських письменників а крім цього деякі потомки давніх почитателів святого Йосафата, як Сапіга, Чарториські, Ревуські, Замойські й інші вислали просьбу до Папи за приспішенням канонізації. 
Дня 2 травня 1865 удався Святійший Отець до грецької Церкви святого Атаназія й вислухавши тут Служби Божої в греко-католицькому обряді, приказав відчитати декрет, призволяючий на канонізацію. В сім декреті по короткім описі життя й чудес святого Йосафата, підніс Святійший Отець цю обставину, що Боже Провидіння протягнуло цю канонізацію до часу, в якім католицька Церква потребує найбільше помочі: "Товпа бунтівничих людей," - слова сего декрету, - "підбурює майже цілий світ, виливаючи всю свою злість головно на Петровий Престіл; тож відповідна хвиля, щоби Йосафат прийшов із помічю. Той, що мужньо боронив первенства Папи аж до проливу крови, той самий знищить своїми молитвами підступні заміри ворогів." 
Святійший Отець назначив торжественний обхід канонізації на день святих Апостолів Петра й Павла р. 1867. Хотів Папа Пій IX, щоби ціла католицька Церква бачила тріумф греко-католицького владики, відданого Апостольському Престолови аж до смерти, бо власне на той день мали зїхатися єпископи цілого світу на Ватиканський собор. На зазив Найвищого Пастиря 500 князів Церкви з різних сторін світа поспішило, щоби взяти участь у соборі й бути свідками тріумфу мученика святого зєдинення. Канонізаційний процес ще раз зістав ... Читати далі »