"Сільська місцевість Східної Галичини - більша частина якої тепер знаходиться на заході України - поцяткована покинутими римо-католицькими храмами (kościoły), які сьогодні є нагадуванням про багатовікові польські громади, що жили тут.
До війни римо-католицькі поляки становили 21% населення цієї частини Галичини. І хоча багато з них жили в містах, де разом з євреями вони складали більшість населення, 68% усіх східно-галицьких поляків були селянами.
Це повністю змінилося після війни - поляки, якщо вони не були вбиті чи заслані під час війни, або переїхали, або були депортовані до теперішньої Польщі в рамках обміну польсько-радянським населенням.
За нового радянського режиму їхні костели, як і греко-католицькі церкви та синагоги, були повторно призначені та використовувались як зерносховища, комори та комори.
Але хоча багато греко-католицьких церков були відреставровані після падіння Радянського Союзу і сьогодні використовуються для богослужінь, дуже мало костелів було відновлено через відсутність римо-католиків.
І тому з кожним роком ці споруди, тепер просто непотрібні залишки, продовжують руйнуватися і повільно переходять у небуття.
***
Тут зібрана лише невелика колекція всіх цих галицьких церков"
o podziale powiatu brzeżańskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie.
Na podstawie art. 103 ustawy z dnia 23 marca 1933 r. o częściowej zmianie ustroju samorządu terytorjalnego (Dz. U. R. P. Nr. 35, poz. 294) zarządzam co następuje:
§ 1. W powiecie brzeżańskim, województwie tarnopolskiem tworzy się następujące gminy wiejskie:
2) gminę Buszcze z siedzibą w Buszczu; w skład tej gminy wchodzą następujące dotychczasowe gminy wiejskie: Buszcze, Dryszczów, Dworce, Krasnopuszcza, Plichów, Poruczyn, Potoczany, Rekszyn, Stryhańce, Szumlany, Urmań i Wierzbów
Гміна Біще — сільська гміна у Бережанському повіті Тернопільського воєводства Другої Речі Посполитої. Адміністративним центром ґміни було село Біще.
Гміна утворена 1 серпня 1934 року в рамках реформи на підставі нового закону про самоуправління (23 березня 1933 року).
Площа гміни — 131,05 км²
Кількість житлових будинків — 1893
Кількість мешканців — 10618 (Дані на основі перепису 1931 року та територіального поділу 1934)
Нову гміну було створено на основі гмін: Біще, Дрищів (з 1946 року Надрічне), Двірці, Краснопуща, Пліхів, Поручин, Поточани, Рекшин, Стриганці, Урмань, Вербів.
Gmina Buszcze – dawna gmina wiejska w powiecie brzeżańskim województwa tarnopolskiego II Rzeczypospolitej. Siedzibą gminy było Buszcze.
Gminę utworzono 1 sierpnia 1934 r. w ramach reformy na podstawie ustawy scaleniowej z dotychczasowych gmin wiejskich: Buszcze, Dryszczów (Nadriczne), Dworce, Krasnopuszcza, Plichów, Poruczyn, Potoczany, Rekszyn, Stryhańce, Szumlany, Urmań i Wierzbów.
Po II wojnie światowej obszar gminy został odłączony od Polski i włączony w skład Ukraińskiej SRR.
Біля костелу в Надрічному Бережанського району варто зупинитись, аби оглянути його. Він невеликий, не надто пишний, а все ж запам’ятовується. Мабуть, саме стриманістю та лаконічністю форм і оздоби.
Взяти бодай ажурну кладку із цегли, якою облямовані вікна, викладений хрест, або тендітна сигнатурка із ледь нахиленим хрестом. Можливо, повітряності споруді надають витягнуті бічні вікна, увінчані хрестами. Всередину вхід закритий, проте через шпарину видно внутрішній простір. Дуже добре, що вціліла оригінальна дахівка, вона не тільки працює на автентичний вигляд храму, а й оберегає від руйнації.
Інформації про це костел вкрай мало. Так, на templesua.jimdo.comпишуть, що за однією з версій його збудували в 1914 році як громадську каплицю католицької громади. Припускають, що автором проекту міг бути відомий львівський архітектор Юліан Захаревич (він створив також костел у Буцневі, а найвідоміші роботи цього архітектора у Львові — костел і монастир сестер францисканок, корпуси політехніки, майстерня-особняк художника Я. Стики (нині музей О. Новаківського). На його авторство вказують тяжіння до модерново-класичного стилю та характерні деталі декорування.
ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНИХ НАЙМЕНУВАНЬ ТА УТОЧНЕННЯ І ВПОРЯДКУВАННЯ ІСНУЮЧИХ НАЗВ СІЛЬСЬКИХ РАД І НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
З метою збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Тернопільської області надалі іменувати:
1. БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОН
Село Вулька іменувати село Волиця і Вульківську сільську Раду — Волицька.
Село Дрищів іменувати село Надрічне, і Дрищівську сільську Раду — Надрічнянська.
Хутір Хорсо, Мечищівської сільської Ради, іменувати хутір Червоний.
Хутір Грюнфельдівка, Посухівської сільської Ради, іменувати хутір Зелений.
2. БОРЩІВСЬКИЙ РАЙОН
Село Кривче Горішнє іменувати село Верхнє Кривче і Кривчегорішню сільську Раду — Верхньокривченська.
Село Кривче Долішнє іменувати село Нижнє Кривче і Кривчедолішню сільську Раду — Нижньокривченська.
3. БУДАНІВСЬКИЙ РАЙОН
Село Слобідка Янівська іменувати село Слобідка і Слобідсько-Янівську сільську Раду — Слобідська.
Село Янів іменувати село Іванівка і Янівську сільську Раду — Іванівська.
Хутір Юзефівка, Ласковедької сільської Ради, іменувати хутір Йосипівка.
Хутір Вітусівка, Мшанецької сільської Ради, іменувати хутір Родниковий.
4. БУЧАЦЬКИЙ РАЙОН
Хутір Колонія, Курдибанівськоі сільської Ради, іменувати хутір Зірка.
Населені пункти Войтехівської сільської Ради — хутір Марцинівка іменувати хутір Мартинівка, село Войтехівка іменувати село Мартинівка і Войтехівську сільську Рацу — Мартинівська.
5. ВЕЛИКОБОРКІВСЬКИЙ РАЙОН
Село Шляхтинці іменувати село Гніздичка і Шляхтинецьку сільську Раду — Гніздичківська.
Населені пункти Чернелево-Мазовецької сільської Ради — хутір Гаї-Шляхтинецькі іменувати хутір Гаї, село Чернелів-Мазовецький іменувати село Жукове і Чернелево-Мазоведьку сільську Раду — Жуковська.
6. ВЕЛИКОГЛИБОЧЕЦЬКИЙ РАЙОН
Село Івачів Долішній Іменувати село Нижній Іванів і Івачеводолішню сільську Раду — Нижньоіванівська.
Село Івачів Горішній іменувати село Верхній Іванів і Івачевогорішню сільську Раду — Верхньоіванівська.
Село Хоми, Хомівської сільської Ради, іменувати село Хомівка.
7. ВЕЛИКОДЕДЕРКАЛЬСЬКИЙ РАЙОН
Хутір Варшавка, Борківської сільської Ради, іменувати хутір Борківський.
Село Великі Фільварки іменувати село Плоске і Велико-Фільваркську сільську Раду — Плосківська.
Село Малі Фільварки іменувати село Підлісне і Мало-Фільваркську сільську Раду — Підлісненська.
Село Катербург іменувати село Катеринівка
... Читати далі »
Сьогодні хочемо познайомити читачів Новин Тернопільщини із світлинами часів Першої світової війни, які були зроблені австрійськими військовими фотографами в селі Надрічне, яке входить в склад Бережанського району Тернопільської області. Розташоване село на берегах річки Золота Липа. До 6 березня 1946 року населений пункт носив назву Дрищів. В роки війни там дислокувались війська австрійської армії. Сьогодні село Надрічне має свій сайт, де можна ознайомитись з історією села, його сьогоденням, цікавими подіями, які організовують мешканці.
Обабіч оспіваної у стрілецьких піснях Золотої Липи, яка повільно несе свої води лугами, ярами ка південь до Дністра, розкинулись села з чепурними, білими хатами, увінчані зеленню садів і лісів. Гора Лисоня зрошена кров'ю і засіяна могилами, вкрита навіки безсмертною славою Українських Січових Стрільців. Потутори, Конюхи, Пліхів, Куропатники, Вільховець, Посухів та інші села —- це живі свідки стрілецької історії. Бережанщина — батьківщина Богдана Лепкого, славного співця галицького Поділля, який у своїх оповіданнях, нарисах, а зокрема у своїх різдвяних та великодніх віршах змалював красу цього чарівного закутка нашої батьківщини.
Бережанський гостинець пробігає рівнобіжно із Золотою Липою, проходить біля сіл Гинович, Жукова, Дрищева, Урманя, а далі веде до Поморян. Перед в'їздом до Жукова стояв на узбіччі, під горою, пам'ятник Т. Шевченка, який поляки знищили, захопивши Галичину. Над мальовничим ставом, що його з одного боку оточує ліс, а з другого гостинець, простягається село Урмань. Сама назва цього села вказує на те, що його історія в'яжеться з нападами татарів, які у своїх походах часто облягали бережанський замок та довколишні села. Вони, мабуть, стояли там табором, звідкіля й походить ця назва.
Перший раз приїхав я до Урманя малим хлопцем з мамою ще перед Першою світовою війною. Тут гостював я у свого вуйка сл. п. Теодосія Бортника, управителя народної школи. Нова 4-клясова українська школа була на той час однією з кращих в бережанському повіті. При школі був великий город і сад, в якому була вуйкова пасіка. В сусідстві зі школою, за садом стояла стара, дерев'яна церква. Парсхом Урманя був тоді сл. п. о.Омелян Гавришо. З його сином, моїм ровесником Тосьом, грались ми в приходському саді та вганяли за освоєною, ласкавою сарною. До сну заколихував нас шум урманської греблі та ритмічний стукіт лотоків млина. Вранці будили нас лелеки, які прилітали з гнізда солом'яної стріхи сусідської хати, годуючи своїх малят. В 1917 й 1918 роках відвідав я двічі Урмань.
Але найкращі, незабутні хвилини юних років пережив я в Бережанщині щойно в 1920-30 pp., коли влітку кожного року, після закінчення навчання в тернопільській гімназії, гостював на вакаціях у своїх вуйків в селах Дрищеві і Поручині. Найбільшою моєю приємністю було ловлення риби п Золотій Липі. Звичайно мандрував я берегами Золотої Липи в капрямі урманської греблі, або протилежно у сторону Жукова. Не знав я ще тоді, що тими стежками уздовж Золотої Липи ходив колись ловити рибу Іван Франко (відомо, що Франко був завзятим рибалкою). У своїх мандрах по Галичині відвідав Франко, в товаристві Андрія Чайковського, о. Сильвестра Лепкого, батька Богдана, в Жукові вліті 1882 року.
Ловити рибу вибирався я удосвіта, коли село ще спало, коли щойно почало світати. І хоч Золота Липа невелика річка, то все ж таки водилося у ній багато різної риби. Були там щуки, ... Читати далі »
