Пам’яті Устима Голоднюка, героя Небесної Сотні Я боровся за себе, за вас, хотів жити, а не умирати, В дев’ятнадцять — це просто якось не по-людськи звучить. Кулі дикої свист — і здригається в розпачі мати, Та пекуча сльоза на батьківській щоці заблистить. Ще палає Майдан гнівом, болем, синівською кров’ю, Двадцять перше століття — а брязкають знову щити. Топчуть віру і честь ті, що йшли із дарами й любов’ю, Українська земля розпинає свій цвіт на хрести. Я прожив, як умів, і сумління залишиться чистим, Лиш безмежна провина за мамину вічну журбу. Ми достойні сини — не бандити і не терористи, Наша Сотня Небесна продовжить свою боротьбу. Не зустріну весну, ще на площах і в душах руїни, Та жевріє надія нащадкам принести добро. … В безкінечній вині перед Богом стоїть Україна, Молоді бунтарі, змити рабське клянемось тавро. Стефанія Білик
|