/26 квітня 2019 року о 22:15/
Наша паска не має біленьких боків. Вона не полита білосніжно-солодкою глазур'ю і не посипана кольоровими штучками. На ній немає макарунів, імбирних зайчиків чи писанок на паличках. Немає мигдалю, горіхів, кориці, засушених фруктів і ще тисячі різних інгредієнтів, які зараз у моді.
Наша паска має рум'яні боки. Вона спечена на основі 40-ка яєць, там є ваніль і родзинки. Вона спечена у старечій печі, на дровах, що були складені на зиму. Вона спечена у старому поливаному банячку, який щедро змастили перш ніж наповнити його ароматним тістом.
Нашу паску традиційно прикрашає бабця. Листочками і квітами, хрестами і літерами "ХВ". Щороку ці прикраси з'їдаю першими, бо вони хрусткі і не солодкі.
Нашу паску до церкви завжди носили окремо. Бабця звечора прасувала спеціальну білу хустку, щоб вночі у ній понести свій шедевр. Паска мала бути велика і гарна, бо яка паска - така і господиня. Тепер нашу паску несемо у кошику, разом з усіма іншими атрибутами. Бабця досі не може звикнути. Ніхто не несе тепер паски в хустках...А в кошиках тепер вина, макаруни і ще всяке не традиційне…
Та мені не соромно, що моя паска не модна, адже в ній набагато цінніше - душа трьох поколінь жінок нашої родини.
П.С. на фото - пасочка в процесі випікання.
***
/27 квітня 2019 року о 17:34/
У Тернополі вже святять, а в нас ще робота повним ходом.
- Юлююю, а будем малювати галунки?
- Будемо баб, я вже фарбу роблю.
