Бічні пристінні вівтарі є типовим елементом оформлення інтер’єру храму в другій половині XVIII ст. для Бережанського району. Традиція ставити вівтарі в церквах сформувалася під впливом пристінних і головних римо-католицьких вівтарів, які встановлювали в костелах замість іконостасів. Проте бічні вівтарі церков мають конструктивні та пластичні відмінності, що спричинено місцем їхнього розташування. Такі вівтарі є нижчими, ніж римо-католицькі, та переважно мають меншу кількість ярусів. Адже інтер’єр костелу є більш вертикально спрямованим, а церкви, котрі ми розглядаємо, є переважно дерев’яними, мають значно менші та нижчі інтер’єри. На Бережанщині за кількістю та розташуванням ікон можемо виокремити три типи бічних пристінних вівтарів.
До першого типу можемо зарахувати найлаконічніші за змістом і найпростіші за структурою вівтарі — ті, котрі складаються з однієї великої центральної ікони — парні бічні вівтарі Христа та Богородиці церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Вербів. Центральна ікона переважно вертикально витягнута й може мати різне обрамлення. Найпоширенішим є обрамлення з фігурним завершенням, яке складається з трьох дуг — по краях увігнутих, а по центру опуклої. Також і низ ікони може мати увігнутість. Така форма ікони характерна для стилю рококо — вівтарі церкви св. Миколая у с. Надрічне, церкві св. великомучениці Параскеви Сербської в Поручині та Успіння Пресвятої Богородиці у Вербові.
До другого типу зараховано вівтарі, котрі, окрім центральної, мають ікону нижнього ярусу — парні бічні вівтарі св. Миколая Мирлікійського та Вознесіння Христового церкви св. Миколая у Надрічному. У нижньому (цокольному) ярусі розташовують ікону з житійними сценами чи діяннями святого, що бачимо у вівтарях з Надрічного.
До третього типу належать вівтарі з більшою центральною іконою та меншою іконою другого ярусу, розташованою по вертикальній осі над центральною — парні бічні вівтарі церкви св. великомучениці Параскеви Сербської у с. Поручин, вівтар Ісуса Христа із церкви Івана Богослова у с. Жуків. Форма ікон верхнього ярусу переважно є складною та часто утворена з почергово укладених увігнутих і опуклих дуг.
До цього типу можемо зарахувати парні бічні вівтарі церкви Івана Богослова в с. Жуків, у котрих живопис другого ярусу виконаний безпосередньо на площині вівтаря та не має обрамлення. Це композиція із зображенням Новозавітньої Трійці — Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого в оточенні хмар.
Вівтарі третього типу переважно є вищими, ніж двох попередніх.
У більшості вівтарів над центральною іконою або іконою другого ярусу встановлювали глорію. Завершення вівтаря глорією може бути двох варіантів: коли глорія накладається на основу вівтаря, її промені можуть частково виступати за його межі; глорія є ажурною, розташована вище основи вівтаря та сприймається на фоні стіни або на просвіті вікна. У вівтарях, присвячених Богородиці та Христу, глорії можуть бути з їхніми монограмами — вівтарі з Надрічного. За монограмою ми можемо визначити, кому початково присвячувався вівтар. Наприклад, вівтар, котрий зараз присвячений св. Миколаю Мирлікійському (с. Надрічне), спершу був посвячений Бого- родиці, адже у глорії бачимо Богородичну монограму.
Центром глорії може бути зображення Всевидющого ока чи скульптурне зображення голуба — символа Духа Святого. У глорії вівтаря св. Параскеви Сербської (с. Поручин) є рельєфне зображення голуба в трикутнику. Також рельєфний голуб може бути розташований на овальній площині, оточеній хмарками — завершення північного вівтаря церкви св. Івана Богослова (с. Жуків). Від овалу відходять, спарені по два і по три, промені, таким чином утворюючи своєрідну глорію.
Повністю наукову статтю "Бічні пристінні вівтарі як складова пластичного оформлення інтер'єрів храмів Бережанського району (друга половина XVIII ст.)" аспірантки Львівської національної академії мистецтв Оксани БАКОВИЧ Ви можете прочитати за адресою: http://www.lnam.edu.ua/pdf_upload/visnuk/23/13.PDF. 
