Коли говоримо про спроби заборони української мови, зазвичай згадуємо про таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва від 18 липня 1863 року та (також таємний) указ царя Олександра II — так званий Емський від 18 травня 1876 року.
Сьогодні ж наші мовознавці підрахували, що від нещасного «воссоєдінєнія» 1654 року до 1991 року таких заборон було понад 2001. Вони були таємні й відкриті, брутальні чи закамуфльовані, зневажливі або висміюючи — але всі до одного ворожі й підступні.
З огляду на деякі недружні кроки щодо України, які мали місце у варшавському Сеймі 2016 року в упередженій оцінці подій на Волині 1943 — 1945 років, я хотів би зупинитися на одному маловідомому факті. А саме: окремі польські шляхтичі — в той час, коли їхня земля перебувала (після Третього поділу Польщі) під протекторатом Австро-Угорщини, Прусії й Росії, — пробували не налагоджувати стосунки з такими ж підлеглими українцями, а знеславлювати й ліквідувати українську мову під виглядом заміни кирилиці на латиницю.
У мовному питанні доволі агресивну лінію вели якраз не господарі країни — австрійці, а підлеглі їм поляки. Після «весни народів» 1848 року поляки почали чинити заходи щодо відновлення державності своєї нації. Але вони хотіли її відновити знову як імперію, де українцям відводилася роль підлеглих «хлопів». 1859 року губернатором Галичини став поляк Агенор Голуховський. Його адміністрація підняла брутально-образливу щодо українців проблему, ніби українська мова — це малозрозумілий діалект, який слід поступово наближати до польської мови; і важливим кроком на цьому шляху була б заміна кириличного алфавіту латинським. Були хитро вигадані «вагомі аргументи»: наче кириличний алфавіт української мови — це сприятливий ґрунт для поширення в Австро-Угорщині москвофільства і русофільства, сепаратизму українців тощо.
Австрійський уряд на якийсь час повірив новій польській інтризі проти українців і навіть створив спеціальну комісію для вивчення цього питання — під головуванням губернатора Голуховського. Якби не рішучі протести українських греко-католицьких священиків, то проект, спрямований на знищення української мови, міг би бути ухвалений. Адже комісія навіть ввела кілька «незнаних ані в українській, ані в церковнослов’янській мовах літер — і ця абетка мала служити народній мові»2 Проти такого свавілля урядовців супроти української мови і нашого тисячолітнього алфавіту піднесли свій голос український греко-католицький митрополит Григорій Яхимович, єпископ Спиридон Литвинович, майже весь священичий церковний клір. Поляки тут же звинуватили провід УГКЦ в націоналізмі, москвофільстві й усіх інших гріхах. Надзвичайно енергійну позицію в цьому питанні зайняв голова Церкви митрополит Яхимович. Він написав листа безпосередньо до австрійського імператора з протестом проти абеткової провокації й проти фальшивих звинувачень українського священицтва та інтелігенції в москвофільстві й нелояльності до австро-угорської влади. 23 вересня 1860 року митрополит написав другу петицію до цісаря, в якій писав, що коли українцям нав’яжуть латинку, він відмовиться в такій ситуації прийняти управління митрополією. Він змалював перед цісарем наслідки, які може мати «алфавітна війна» не тільки для багатомільйонної української громади в Австро-Угорщині, а й для всієї держави.
Митрополит Яхимович поставив цісареві п’ять таких вимог щодо мови:
1 усунути проект введення латинки і дозволити безперешкодний розвиток української народної мови, без накинених обмежень і поправок;
2 ввести українську народну мову як урядову в народних школах, де більшість становлять учні українського походження;
3 ввести в середніх школах викладання української мови;
4 дозволити українцям використовувати рідну мову в адміністрації, трибуналах, громадських місцях;
5 урядовці мають знати українську мову, якщо вони претендують на посади в місцях українських поселень.
Петиції Яхимовича і шквал протестів кліриків, учителів зробили свою справу: уряд Австро-Угорщини припинив заходи щодо насильницької латинізації українського алфавіту, а через шість місяців після подання петиції Яхимов
...
Читати далі »
