с. Надрічне, Бережанського району горіло два рази. Двічі його палили освабадітілі. Перший раз в 1944, другий раз в 1946 році. Горіло, бо колона радянських військ вирішила в серпні місяці запустити сигнальну ракету в солом'яний дах. Баба Анна Наконечна згадує (тоді їй було 10 років), що встигли врятувати худобу, але великий чорно-білий пес згорів в хаті. Ще були знищені сім'ї сусідів євреї, з якими вони бавилися, депортації членів сімей ОУН і УПА, колективізації...
Десь не далеко у Львові:
"Мы вернулись.
Дед Николай Семенович был зам. коменданта города Львова с 1939 года, он практически заведовал всеми рынками. В 1945-м он вернулся во Львов, семья жила в хорошем районе, это Новый Львов, там парки, сады. Мы жили на вилле Линкевича, знаменитого альпиниста, летчика, писателя, фотографа, до 1939 года он построил эту виллу. Но хозяева претензий не имеют, они приезжали и даже дружили с нашими родителями."
27 вересня 2019 року - Наукова конференція "Депортації в системі злочинів тоталітарного комуністичного режиму".
СЕКЦІЯ 4. ПАМ’ЯТЬ ПРО ДЕПОРТАЦІЇ: ВІДНОВЛЕННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ, ВШАНУВАННЯ
КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей», м. Винники
СТЕФАНІВ Василь (Львів). Навчально-історичні експедиції Гуманітарного факультету УКУ в Надсянні: реновація греко-католицьких цвинтарів і вивчення польсько-українського пограниччя
Греко-Католицька Церква та її духовенство в українському визвольному русі міжвоєнного періоду / В. Стефанів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2010. — Збірник 14. — С. 57-72. — Бібліогр.: 60 назв. — укр
Кафедра нової та новітньої історії України Українського Католицького Університету
КРИТИКА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ СТАНИСЛАВІВСЬКИМ ЄПИСКОПОМ ГРИГОРІЄМ ХОМИШИНИМ І «НОВОЗОРЯНСЬКОЮ ГРУПОЮ» У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
У статті висвітлено позицію єпископа Григорія Хомишина і його однодумців щодо українського інтегрального націоналізму. Основна увага присвячена темі ролі Греко-католицької церкви у складних політичних, міжнаціональних процесах міжвоєнного періоду. Проаналізовано політичні погляди Г. Хомишина.
Ключові слова: Григорій Хомишин, націоналізм, Греко-католицька церква, політична релігія, ОУН,консервативна ідеологія.
Позиція єпископа Григорія Хомишина найповніше представлена в його особистих працях, посланнях до вірних, інтерв’ю. Лінію єпископа підтримувала також газета «Нова Зоря», редактором якої був О. Назарук.
Г. Хомишин і О. Назарук у своїй суспільно-політичній позиції підтримували ідеї консервативного напрямку, які сформулював В. Липинський.
З цього приводу єпископ опублікував декілька праць та пастирських листів: «Українська проблєма» [18], «Про грозу духовної руїни» [20], «Про грозячі небезпеки» [19]. Важливими є його погляди стосовно нації та патріотизму. Г. Хомишин вважав, що «ми всі повинні любити свій нарід, не соромитись його мови, боронити прав свого народу, дбати про його добро, для цього добра працювати, жертвуватися, навіть терпіти» [20, с. 29]. Загалом ці погляди нічим не відрізняються від ідей націоналізму та поглядів католиків-орієнталістів на чолі з А. Шептицьким. Усі політичні сили, які виступали за державотворчу ідею, погоджувалися з думкою В. Липинського, який вважав, що «досвід історії дійсно підтвердив, що нації, де переважають «нейтральні» чи то у внутрішній, чи то в зовнішній боротьбі, неминуче засуджені на смерть і на рабство» [10, с. 41–117]. Липинський, як і Донцов, виступав за те, що для втілення державотворчої ідеї потрібно діяти. Тим часом Г. Хомишин основну причину втрати держави вбачав у слабкій вірі самого українського народу [7, с. 105].
Г. Хомишин, як і А. Шептицький, говорили про благородність, чесність та відповідність «праву Божому» [18, с. 105]. Такий націоналізм автор називав позитивним: «Свій нарід любити нам вже природне право. А коли та любов походить з надприродної віри і любви до Бога, тоді вона є чеснотою і то надприродною...» [18, с. 7]. Іншого типу націоналізму єпископ не сприймає і вважає, що «правдивій, святій і благородній любві свого народу різко протиставляється націоналізм, видумка послідних часів, що ставить нарід як найвищого суверена, ...нехтує незламні засади ...віри, а ставить свої, людьми видумані звихнені кличі, які уважає доґмами і нищить не тільки любов Бога, ал
... Читати далі »
Студенти і викладачі упорядковують закинуті українські цвинтарі на Любачівщині
Студенти та викладачі Українського католицького університету (УКУ) 17–26 липня прибирали український цвинтар на Любачівщині (територія Польщі з центром у містечку Любачів, де до 1947 року більшість населення становили українці – Polukr.net). Це 7-ма щорічна експедиція на ці терени. Осередок, навколо якого працюють всі ці роки, – колишнє українське село Гораєць, спалене військами Польської Народної Республіки (ПНР) та СРСР у 1945 році. Цього року 12 студентів і викладачів наводили лад на цвинтарі в селі Старі Олешичі. Керівник експедиції – кандидат історичних наук, доцент кафедри нової і новітньої історії УКУ Василь Стефанів. Фінансується експедиція фондом Тимоша та Дженовефи Шевчуків і Вічного фонду "Броди-Лев”.
Студенти вчать історію, прибираючи цвинтарі
Протягом 7 років учасники експедицій селяться в екологічно-етнографічному готельному комплексі в Горайці – «Хутір Гораєць». Аби зекономити, живуть у наметах, самі готують їсти.
Більшість учасників – хлопці та дівчата 4–5 курсів, 20–22 років. Протягом дня хлопці підіймають хрести, встановлюють їх, аби не падали надалі, чистять від кущів і галуззя кладовище в Старих Олешичах. Дівчата очищають надмогильні пам’ятники і хрести від моху, чергують на кухні на «Хуторі». Увечері грають ігри, відпочивають біля вогнища.
Студенти, переважно історики, кажуть, що основне для них, – можливість зробити добре діло, пізнати історію на власні очі та гарно провести час. «Я приїхав сюди, бо це відповідає моїй спеціальності та зацікавленням, – каже студент Миколи Гаєвой. – Пишу роботу про одне зі знищених сіл Закерзоння (публіцистична назва земель, де до 1947 року жили українці; терени сучасної східної Польщі, звідки українців виселили на захід Польщі та в УРСР після ІІ світової війни – Polukr.net)».
«Я учасниця польського товариства в Тернополі, у мене були поляки в родині, – каже студентка Анастасія Шестюк. – Із польським товариством упорядковувала кілька років польські цвинтарі на Тернопільщині. Тепер захотіла прибрати український в Польщі, порівняти їхній стан. Українські в Польщі значно занедбаніші, тому їх важче прибирати».
Місцева влада всіляко допомагає. Тільки просять, аби без політики
Василь Стефанів розповідає, що місцева влада всіляко допомагає – позичає інструменти, коли потрібно, іноді скошує траву. Католицький парох в Старих Олешичах, до парафії якого належить цвинтар і закинутий мурований колишній греко-католицький храм, радо погодився, аби українці прибрали кладовище. Лише попросив, щоб не було ніяких політичних моментів.
Стефанів розповідає, що місцеве населення ставиться приязно і приємно здивоване, що українці чистять кладовища, ще й своїм коштом. Поляки, за його словами, ставляться до цього з повагою. Прибирання, як кажуть жителі Старих Олешичів, відповідає християнській традиції і покращує вигляд села.
«Як в Україні, так і в Польщі є багато стереотипів щодо польсько-українських відносин, – каже Стефанів. – На політичному рівні між владою країн бувають час від часу напруження. Проте на низовому рівні ми цього не відчуваємо. Місцеві поляки хочуть вести господарські відносини з українцями. Часто звертаємося до них із побутовими проблемами. Не раз просили трактор, аби витягти важке каміння. Позичаємо інструменти. УКУ забезпечує усім необхідним реманентом, але всього не передбачиш».
«За ці роки назбиралося багато спогадів, – каже історик Стефанів. – Одного разу в Горайці витягували важкий камінь. Обкопали місце. Ніяк не могли витягти. На цвинтар приїхали ту
... Читати далі »
Відбулася презентація дослідницької програми «Жертви українсько-польського протистояння 1939-1947 рр.», яка триватиме 4 роки і мета якої – встановити максимально повну статистику жертв серед цивільного населення під час польсько-українського протистояння на Волині, Лемківщині, Холмщині та в Галичині й Надсянні.
Програму започаткував цієї весни Український католицький університет, керує нею професор Ігор Галагіда, а її учасниками є шестеро науковців з України і Польщі.
Пропонуємо Вашій увазі головні тези із семінару-презентації та дискусії про майбутнє польсько-українського історичного діалогу, учасниками якої стали Мирослав Маринович, Леонід Зашкільняк, Володимир Склокін та Василь Стефанів.
Василь СТЕФАНІВ: Найскладніший виклик – політизація історії
У контексті українсько-польських стосунків щодо проблем минулого українська сторона мала дуже мало наукових аргументів, і я висловлюю сподівання, що група науковців, яка взялася за цей проект, справді зміцнить наш голос у цій дискусії.
Очевидно, що перед учасниками цього проекту постане багато викликів. І, як на мене, одним із найважливіших є політизація історії. Цей процес ми можемо спостерігати як з української, так і з польської сторони. Ми помічаємо призупинення комунікації між польськими й українськими середовищами істориків в силу аргументів, які мають під собою потужну політичну кон’юнктуру.
Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920—1930-ті роки) / Заг. ред. О. Зайцева; Український Католицький Університет; Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 384 с.
Центральна тема книжки – взаємодія націоналізму і релігії у контексті стосунків Греко-Католицької Церкви і українського націоналістичного руху в міжвоєнній Галичині. Йдеться не лише про непрості взаємини Церкви як носія християнського універсалізму з інтегральним націоналізмом, а й про переплетення універсалістичних і націоналістичних тенденцій у самій Церкві, про конфлікт традиційної релігійності із сакралізацією нації та творенням власної політичної релігії в націоналістичному русі, про спроби католицько-націоналістичного синтезу в концепції «християнського націоналізму». Автори розглядають ці процеси на тлі взаємин націоналізму і релігії в тогочасній Європі. Книга для науковців, вчителів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
РЕЛІГІЙНЕ ПИТАННЯ В ІДЕОЛОГІЇ РУМУНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ
Проаналізовано розвиток та основні ідеї румунського праворадикального руху міжвоєнного періоду. Основна увага у статті присвячена питанню розвитку націоналістичної ідеології та ролі релігійного чинника при формуванні світоглядних ідей румунського Легіону Архангела Михаїла.
Проанализировано развитие и основные идеи румынского праворадикального движения междувоенного периода. Основное внимание в статье уделено вопросу развития националистической идеологии и роли религиозного фактора при формировании мировоззренческих идей румынского Легиона Архангела Михаила.
The article analyzes the development and main ideas of the Romanian right-radical party in the interwar period. The main focus
of the research is the question of a nationalistic ideology and the role of religion in the worldview formation of the Romanian Legion of Archangel Michael.
Key words: radical nationalism, Legion of Archangel Michael, Romanian right-radical party.
У сучасній українській історіографії існує досить мало наукових досліджень центральноєвропейських націоналістичних рухів міжвоєнного періоду та Другої світової війни. Українські історики більше зосередилися на вивченні суто українських націоналістичних організацій, таких як УВО та ОУН. На нашу думку, фахове вивчення історії організованого українського націоналістичного руху, особливо такої важливої складової як ідеологія, не можна без врахування більш широкого історичного контексту.
Побіжно про румунський націоналістичний рух згадує К. Бондаренко в статті «Ми просто стоїмо не на тому березі ріки…»[1]. Вінтакож вважає, що діяльність Залізної Гвардії потребує додаткового вивчення [1, с. 8]. О. Зайцев у статті «Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.)» погоджується із концепцією С. Пейна щодо поділу націоналістичних рухів за «типологічним описом фашизму» [6]. С.Пейн відносить до фашистів Залізну Гвардію К. Кодряну [6].
Ситуація в Румунії після Першої світової війни також була не проста, як і в більшості європейських країн Центрально-Східної Європи. Особливо проблемними були питання вирішення економічних, соціальних міжетнічних завдань. Румунія опинилася в таборі переможців у війні й отримала значні території, однак відчувала значний зовнішній тиск [3, c. 108]. Передусім Росія та Угорщина вимагали певних територіальних поступок та нової делімітації кордонів. Окрім значної угорської національної меншини, мала вплив німецька національна громада, яка в Румунії володіла значними капіталами.
«Інформаційно ця кампанія вдалася. Однак якихось дипломатичних заходів чи тиску заходу на Радянський Союз не було», – зауважує кандидат історичних наук Василь СТЕФАНІВ у випуску програми "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" присвяченій Голодомору та теракту проти поважнового представника СРСР у Львові Андрія Майлова.
Відеокоментар нашого земляка дивіться з починаючи з 24:35.
Через дипвідносини із СРСР найвпливовіші держави світу мовчали про Голодомор
У 1933 році, попри розголос у європейській пресі, керівники найвпливовіших держав – США, Франції та Англії – заплющували очі на страшний голод, який знищував населення Великої України. Навіть на засіданні Ліги Націй із 14 держав ідею надання допомоги українцям підтримало лише чотири країни. Відтак, аби привернути увагу світової спільноти, українські націоналісти наважаються на відчайдушний вчинок – теракт проти поважного представника СРСР у Львові – Андрія Майлова.
Про це йдеться у випуску «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).
Коли в 1933 році львів‘яни дізнались про страшний голод по той бік Збруча, Громадський комітет порятунку України вирішує допомогти землякам. Відтак, у всіх повітах та навіть закордоном створюються спеціальні філії, яким вдалось зібрати чимало коштів. Однак до адресатів допомога так і не надійшла.
«Збирали масу продовольства, яке везли потягами, але усе зупиняли ще на кордоні. Та навіть ті продукти, які таки доходили до Союзу, населення все одно не отримувало. Це все збіжжя гнило, кошти ж переслати було дуже важко», – розповідає Галина Сварник.
Тим часом у галицьких та європейських газетах дедалі частіше з’являлися матеріали про Голодомор на Великій Україні. Однак, попри розголос, сам Радянський Союз трагедії не визнавав, а уряди впливових країн вперто продовжували мовчати – ніхто не хотів розривати дипломатичні стосунки із СРСР.
Та коли до Громадського комітету приєдналася депутатка польського сейму і очільниця Союзу Українок Мілена Рудницька, проблема Голодомору набула міжнародного розголосу.
«Вони дали заклик жінкам всього світу пробудити свідомість своїх чоловіків, які займають великі посади при урядах», – зазначає кандидат історичних наук Мирослава Дядюк.
Акція увінчалась успіхом. Обговорення голоду в Україні особисто зініціював президента Ліги Націй – тодішній прем’єр-міністр Норвегії Йоган Людвіґ Мовінкель. Вже 29 вересня 1933 року факти Голодомору потрапили на порядок денний сесії цієї міжнародної організації. Однак із чотирнадцяти держав надання допомоги Україні підтримало лише чотири: Німеччина, Італія, Ірландія та Норвегія. Тож Йоган Мовінкель особисто передав справу про голод в Україні до Міжнародного комітету «Червоний Хрест».
«Та як міг діяти «Червоний Хрест», коли радянський уряд не визнавав Голодомору? Як ця допомога могла надійти?», – наголошує доктор історичних наук Василь Марочко.
Тож петиції, декларації і навіть засідання Ліги Націй не дали ефективного результату. Скупі повідомлення про те, що від голоду в Україні щодня гине майже 25 тисяч осіб, губляться або спотворюються у світових інформаційних потоках. Тож українські націоналісти вирішують: лише скандал світового масштабу може привернути увагу до трагедії. Відтак вони організовують гучний теракт проти радянського віце-консула у Львові Михайла Голуба, як представника СРСР на західноукраїнських землях. Мовляв, таким чином вдасться привернути увагу Заходу до
... Читати далі »
У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї 17 листопада кандидат історичних наук Василь Стефанів провів лекцію «Греко-католики vs ОУН», на якому історик детально розповів гостям про націонал-демократизм та інтегральний націоналізм, боротьбу УГКЦ із ОУН.
На заході пан Василь проаналізував історичну подію 1946 року – здійснення замаху на директора Української академічної гімназії у Львові Івана Бабія. Історик зазначив, наскільки бурхливо відреагував митрополит УГКЦ А. Шептицький на смерть «найліпшого патріота, заслуженого громадянина, знаменитого педагога, знаного і ціненого усіма приятеля, опікуна і добродія української молоді».
Василь Стефанів також висвітлив ставлення Греко-католицької Церкви до діяльності українських націоналістів, зокрема ОУН. Як зауважив історик, Шептицький та його прихильники не могли погодитися з ОУН та націоналістами в окремих речах, зокрема, методах боротьби, які члени ОУН вважали дієвими й такими, що мали приносити користь нації.
— Митрополит Шептицький не відкидав різні засоби боротьби, проте давав наступний посил суспільству і молоді: «Якщо закони суперечать церкві і християнству, то обов’язок християнина – їх не виконувати. Такі думки Андрея Шептицького дуже критикувалися у польському середовищі, бо їх розглядали у суспільстві як заклик до бунту та непокори польській владі, — поділився Василь Стефанів.
Пан Василь додав, що якщо розглядати той патріотизм і націоналізм, який пропонує Андрей Шептицький у середовищі орієнталістів, варто звернутися до статті Митрополита «Дві любови – два патріотизми». В ній Шептицький порівнює методи, які пропонує церква (зокрема католицький союз) і пропонує ОУН як для молоді, так і для суспільства загалом.
