Головна » 2018»Січень»13 » Коментар Василя Стефаніва в програмі "Історична правда"
17:25
Коментар Василя Стефаніва в програмі "Історична правда"
«Інформаційно ця кампанія вдалася. Однак якихось дипломатичних заходів чи тиску заходу на Радянський Союз не було», – зауважує кандидат історичних наук Василь СТЕФАНІВ у випуску програми "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" присвяченій Голодомору та теракту проти поважнового представника СРСР у Львові Андрія Майлова.
Відеокоментар нашого земляка дивіться з починаючи з 24:35.
Через дипвідносини із СРСР найвпливовіші держави світу мовчали про Голодомор
У 1933 році, попри розголос у європейській пресі, керівники найвпливовіших держав – США, Франції та Англії – заплющували очі на страшний голод, який знищував населення Великої України. Навіть на засіданні Ліги Націй із 14 держав ідею надання допомоги українцям підтримало лише чотири країни. Відтак, аби привернути увагу світової спільноти, українські націоналісти наважаються на відчайдушний вчинок – теракт проти поважного представника СРСР у Львові – Андрія Майлова.
Про це йдеться у випуску «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).
Коли в 1933 році львів‘яни дізнались про страшний голод по той бік Збруча, Громадський комітет порятунку України вирішує допомогти землякам. Відтак, у всіх повітах та навіть закордоном створюються спеціальні філії, яким вдалось зібрати чимало коштів. Однак до адресатів допомога так і не надійшла.
«Збирали масу продовольства, яке везли потягами, але усе зупиняли ще на кордоні. Та навіть ті продукти, які таки доходили до Союзу, населення все одно не отримувало. Це все збіжжя гнило, кошти ж переслати було дуже важко», – розповідає Галина Сварник.
Тим часом у галицьких та європейських газетах дедалі частіше з’являлися матеріали про Голодомор на Великій Україні. Однак, попри розголос, сам Радянський Союз трагедії не визнавав, а уряди впливових країн вперто продовжували мовчати – ніхто не хотів розривати дипломатичні стосунки із СРСР.
Та коли до Громадського комітету приєдналася депутатка польського сейму і очільниця Союзу Українок Мілена Рудницька, проблема Голодомору набула міжнародного розголосу.
«Вони дали заклик жінкам всього світу пробудити свідомість своїх чоловіків, які займають великі посади при урядах», – зазначає кандидат історичних наук Мирослава Дядюк.
Акція увінчалась успіхом. Обговорення голоду в Україні особисто зініціював президента Ліги Націй – тодішній прем’єр-міністр Норвегії Йоган Людвіґ Мовінкель. Вже 29 вересня 1933 року факти Голодомору потрапили на порядок денний сесії цієї міжнародної організації. Однак із чотирнадцяти держав надання допомоги Україні підтримало лише чотири: Німеччина, Італія, Ірландія та Норвегія. Тож Йоган Мовінкель особисто передав справу про голод в Україні до Міжнародного комітету «Червоний Хрест».
«Та як міг діяти «Червоний Хрест», коли радянський уряд не визнавав Голодомору? Як ця допомога могла надійти?», – наголошує доктор історичних наук Василь Марочко.
Тож петиції, декларації і навіть засідання Ліги Націй не дали ефективного результату. Скупі повідомлення про те, що від голоду в Україні щодня гине майже 25 тисяч осіб, губляться або спотворюються у світових інформаційних потоках. Тож українські націоналісти вирішують: лише скандал світового масштабу може привернути увагу до трагедії. Відтак вони організовують гучний теракт проти радянського віце-консула у Львові Михайла Голуба, як представника СРСР на західноукраїнських землях. Мовляв, таким чином вдасться привернути увагу Заходу до голоду на Великій Україні. Виконавцем замаху вибрали студента-першокурсника Львівського університету Миколу Лемика. Револьвер та набої дістав Роман Шухевич, а інструктаж хлопцю, який до цього не тримав зброї у руках, провів сам Степан Бандера.
«Він мав здатися поліції і заявити, що цей атентат вчинено як відплату за вбивства радянським режимом українських селян», – наголошує доктор історичних наук Олександр Зайцев.
Та, за дивним збігом обставин, жертвою Лемика став сам начальник канцелярії радянського консульства у Львові Андрій Майлов. Однак вбивство не тієї жертви для ОУН дало навіть кращий результат, ніж очікували. Відтак, замах на Майлова ввійшов в історію як «Постріл в обороні мільйонів». Про нього писала навіть заокеанська преса. Самого ж терориста Миколу Лемика засудили до довічного ув‘язнення.
«Інформаційно ця кампанія вдалася. Однак якихось дипломатичних заходів чи тиску заходу на Радянський Союз не було», – зауважує кандидат історичних наук Василь Стефанів.
