Спиридон Литвинович  Тридцяті роки XVII століття. Австро-угорська імперія. Відень. Велична столиця святкує одне з державних свят. Численна громада, а також цісарський двір, очікують благословення духівника. А капелана все нема та нема. Тут хтось з організаторів дійства розгледів серед гостей одного почесного крилошанина і одразу попросив допомогти. Після півгодинної підготовки гість-крилошанин виголосив проповідь німецькою мовою. Прекрасні слова духівника зачарували цісарський двір і самого Франца-Йосифа I.Проходитимуть роки і величний Відень все рідше і рідше бачитиме цього випадкового проповідника… А він буде поряд: читатиме літургії у церкві святої Варвари, навчатиме богослов’ю учнів греко-католицької духовної семінарії, виступатиме на засіданнях Державної думи, консультуватиме цісаря… І коли у грудні 1868 року надійшла звістка з Львова про смерть людини, титул якої звучав красиво і велично: «Митрополит Галицький, Архієпископ Львівський, єпископ каменський, надворний прелат Його Святости папи, асистент папського трону, граф римський, член палати вельмож австрійської державної думи і сейму Королівства Галичини, член Академії Квіритів, доктор святого богослов’я і пр.», то лише окремі старожили згадали про випадкового проповідника на ймення Спиридон Литвинович…
6 грудня 1810 року в селі Дрищів (з 1946 р. Надрічне, Бережанський район, Тернопільська область) у сім’ї священика храму Святого Миколая Іллі Литвиновича та Євгенії Будовицької народився син, якого нарекли Спиридоном. Освіту Спиридон здобував у Бережанській гімназії, де навчався в одному класі з Маркіяном Шашкевичем майбутнім поетом, будителем Галицької України. Засвоювати знання Литвинович продовжив у Львівській духовній семінарії. 19 липня 1835 року Литвинович був висвячений на сан священика. З метою поглиблення богословської освіти, він виїхав до столиці Австро-Угорщини Відня, де, в так званому Августінеумі, здобув ступінь доктора святого богослов’я. Повернувшись на Галичину, Спиридон Литвинович стає кафедральним проповідником у львівському Соборі Святого Юра, а згодом катехитом гімназії у Чернівцях. Наступний період життя Литвиновича пройшов у Відні, де 15 грудня 1848 року він стає парохом церкви святої Варвари. У 1852 р. о. Литвинович стає почесним крилошанином та призначений першим ректором новозаснованої греко-католицької духовної семінарії. Тогочасний митрополит Галицький Михайло Левицький після смерті свого другого помічника запросив Литвиновича у 1857 р. на посаду єпископа-помічника. На початку 1858 р. не стало митрополита Левицького, і Литвиновича було іменовано тимчасовим адміністратором Галицької митрополії. У цей час на Західній Україні надзвичайно гостро постала проблема мови та абетки. Небезпеку наслідків тотальної дискредитації руської (української) та впровадження натомість мертвої церковнослов’янської мови зрозумів Литвинович і 25 жовтня 1859 р. видав відповідну куренду, в якій сказав: «…Митрополичий Ординаріят приказує строго всім душпастирям і катехитам уживати в проповідях, промовах до народу і при науці релігії лишень руської народної мови і уважати на те, щоби в школах, підчинених церковній власти, відбувалася наука на чистій народній мові». В 1860 р. Литвинович передає церковну владу новому митрополиту Григорію Яхимовичу та займається політичною діяльністю. Так, у 1861 р. у Львові зібрався Галицький сейм, віце-маршалком якого став єпископ Литвинович. Сейм обрав Литвиновича регіональним представником до Державної ради (рейхсрату) Австро-угорської імперії. У Відні Литвинович став співголовою Палати послів рейхсрату та неодноразово вступав у гострі суперечки з польськими парламентаріями на предмет мови. 1863 р. став переломним у житті Спиридона Литвиновича. У квітні помирає митрополит Яхимович і Литвинович змушений повернутися до діл духовних. В цей час у Галичині дуже гостро постала проблема церковного обряду. Папа Пій IX з метою владнання загрозливої ситуації закликав до Риму представників українського (єпископа Литвиновича) та польського обрядів. Було укладено так звану «Конкордію», яка закріплювала paritas cultur – рівність обрядів. Ця угода зупинила масову полонізацію Галичини. Під час перебування в Римі, а саме 30 червня, цісар Франц-Йосиф I номінує Литвиновича Галицьким митрополитом. 28 вересня Папа Пій ІХ потвердив його. По дорозі у Львів Литвинович затримався у Відні, де 27 грудня із рук Апостольського нунція отримав митрополичий посох. 25 лютого 1864 р. Литвинович прощається з Віднем, а через два дні у Львові нового митрополита вітає духовенство і громада. 18 листопада 1864 р. Франц-Йосиф I іменував галицького митрополита цісарським тайним радником. А наступного дня Литвинович проголосив Конкордію окремим посланням, де називає укладену угоду «вироком Пія IX про рівноправність нашого обряду з латинським, яким Папа взяв нас у оборону супроти насилля з боку поляків». Значним досягненням митрополита Литвиновича було прискорення канонізації мученика за віру о. Йосафата Кунцевича в 1867 р. Таким чином, завдяки цьому мученикові, якого було проголошено святим, українська католицька церква стає нарівні з іншими католицькими церквами. У цьому ж році митрополит Литвинович за участю духовенства і прочан коронує ікону Зарваницької Матері Божої. У 1868 р., коли поляки знову звинувачували українців у москвофільстві, Литвинович вніс до цісаря відважний меморіал-протест. Але Франц-Йосиф I, після заяв поляків про їхню лояльність, погодився на польське панування у Галичині. В сані митрополита Литвинович часто навідувався до улюбленого Відня. У грудні 1868 р. він поїхав в імперську столицю зовсім здоровий і в доброму самопочутті, але там сильно простудився, з простудою повернувся до Львова й зліг в ліжко, з якого вже не встав. 4 червня 1869 р. Спиридона Литвиновича не стало. Митрополита поховали на Городецькому цвинтарі, а в квітні 1880 р. відбулося перенесення тлінних останків на Личаківське кладовище. Ця Людина стільки добрих справ зробила для Галичини: врятувала українську мову (видавши спеціальну куренду), зберегла греко-католицький обряд (спрявши укладенню Конкордії)… А її ім’я відоме далеко не всім історикам сьогодення. Жевріє надія, що в двохсоті роковини народження Спиридона Литвиновича наш народ згадає ім’я цього славного сина України…
| 
