МУЗЕЙ САКРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ТА ІСТОРІЇ ПЕРЕСЛІДУВАНОЇ ЦЕРКВИ
УРОДЖЕНЕЦЬ С. НАДРІЧНЕ О. СОЗОНТ ДИДИК:
УЧЕНЬ МИТРОПОЛИТА А. ШЕПТИЦЬКОГО,
ОДИН ІЗ ПЕРШИХ МІСІОНЕРІВ У КАНАДІ
…22.08.1892 р. чернець-василіанин Добромильського монастиря Андрей (Шептицький), завершивши богословські студії, отримав священичі свячення. Того ж року із с. Дрищів (нині – Надрічне) на Бережанщині, за декілька сотень кілометрів від Добромиля, подався в ченці 17-річний Степан Дидик. Вочевидь, прийшов до найближчого з монастирів – Краснопущанського, але невдовзі був направлений до новіціанту оо. Василіан – у Добромиль. Його магістром у новіціанті (керівником курсу і виховником) став о. Андрей Шептицький.
Завершивши студії і прийнявши 13.06.1897 р. постриг, Степан Дидик взяв чернече ім’я Созонт. 5.08.1900 р. був рукопокладений.
Коли у 1902 р. виникла потреба направити місіонерів до Канади, Андрей Шептицький, тоді вже Митрополит, вибрав чотирьох священників, і серед них – свого колишнього вихованця на новіціанті, а тепер уже отця Созонта Дидика. Невдовзі Владика погодив свій вибір у Римі (шляхом переписки з кардиналом Готті), і 23.09.1902 р. у групі перших чотирьох греко-католицьких місіонерів о. С. Дидик прибув до Монреалю.
Через два роки, 1904-го, о. С. Дидик ініціював будівництво першого храму для української громади м. Едмонтон, у 1911 р. – видання часопису «Канадійський русин».
Коли наприкінці того ж 1911 р. Римська Конгрегація визнала за необхідне призначити для греко-католиків у Канаді єпископа, і невдовзі розіслала листи трьом греко-католицьким єпископам – А. Шептицькому, Г. Хомишину і К. Чеховичу, в яких запитувала подати гідні кандидатури, Митрополит знову підтримав свого вихованця – серед трьох запропонованих ним на єпископство у Канаді кандидатур було й ім’я о. Созонта Дидика, одного з перших місіонерів у Канаді.
Утім, попри те, що був ревним місіонером, о. С. Дидик свого часу не отримав хорошої освіти, і Митрополит Андрей таки визнавав, що «…йому не вистачає інтелекту і якостей інтелігентної людини, а це, на мою думку, може заподіяти йому багато труднощів». Відтак, 12.07.1912 р. Папа Римський Пій Х заснував Апостольський екзархат для українців греко-католиків у Канаді й призначив єпископом Никиту Будку.
Згодом о. Созонт Дидик служив ігуменом і парохом в Едмонтоні (1929–1943), а із 1943 р. – у США – ігумен монастиря св. Йосафата у Глен Коуві штату Нью-Йорк (1943–1946), перший ігумен монастиря-новіціату в Давсоні (1946–1948). Із 1948 р. посів чин заступника протоігумена Американської Провінції ЧСВВ, його головного дорадника.
У 1950 р. із нагоди 50-річчя священництва о. Созонт Дидик був вшанований найвищим признанням від Папи Пія XII разом із Апостольським благословенням. Того ж року – 19.12.1950 р., у день св. Миколая, за два дні до свого 75-річчя, там же – у м. Глен Коув (США) відійшов у Вічність…
о. Созонт Дидик (сидить 4-й зліва), праворуч – єп. Ники
... Читати далі »
Призначення єпископа і створення окремої греко-католицької єпархії у Канаді були необхідними для інституційного розвитку Рутенської Греко-Католицької Церкви (далі – РГКЦ). Потреба вирішення цих проблем аргументована ще з кінця ХІХ ст. Численні звернення іммігрантів до єпископів із Західної України протягом двадцяти років не мали наслідків. Не знайшли підтримки Конгрегації Поширення Віри (далі – КПВ) й прохання єпископів Яна Валого із Пряшева, Юліана Фірцака з Мукачева, Сильвестра Сембратовича із Галичини. Впродовж 1891–1893 рр. вони вели листування із кардиналом Мєчиславом Ледуховським у справі призначення русинам єпископа східного обряду із титулом апостольського вікарія. Всі спроби були відхилені КПВ на підставі рішень Четвертого Латеранського Собору про неможливість співдіяти двом єпископам на одній території. Вирішенню даної проблеми перешкоджало і те, що будь-які розпорядження єпископів Греко-Католицької Церкви (далі – ГКЦ) за межами Галичини, Буковини і Закарпаття не мали чинності. Іммігрантами ж опікувалося духовенство Римо-Католицької Церкви (далі – РКЦ), яке не користувалося довірою серед новоприбулих. Відтак, іммігранти залишалися без сталої духовної опіки і єдиного координаційного центру в особі єпископа.
Відомо, що в 1911 р. кількість українських іммігрантів в Канаді досягла 100 тис. осіб і за своєю чисельністю зрівнялася із числом французьких католиків – найбільшої католицької групи цієї країни. Прагнення зберегти свою власну ідентичність, культуру і мову спонукали русинів до організації власного церковного життя. Проте частина переселенців, в силу різних обставин, були змушені перейти до інших деномінацій, які мали місце у Канаді.
В листопаді 1911 р. Палеґріно Франческо Стагні – апостольський делегат РКЦ у Канаді надіслав до КПВ лист, у якому зазначив, що існують серйозні підстави призначити русинам єпископа, а саме: а) потреба захисту русинів від єресей і розколів; б) потреба присутності греко-католицького духовенства; в) потреба запису
церковного майна на відповідну церковну владу. Канадські єпископи РКЦ підтримали пропозицію Ф. Стагні, проте критично поставилися до неї, оскільки залишалися невирішеними питання: 1) юрисдикції новопризначеного єпископа; 2) присутності одруженого духовенства; 3) подальшої долі русинів, якими вже опікувалося римо-католицьке духовенство; 4) збереження місії тих римо-католицьких священиків, які прийняли Східний обряд.
9 грудня 1911 р. на засіданні КПВ, після тривалих дискусій, її учасники визнали за необхідність призначити єпископа для греко-католиків у Канаді. Оскільки, Ф. Стагні не володів інформацією про гідних кандидатів на єпископа з числа священиків-греко-католиків у Канаді, Апостольський Престол змушений був сам звернутися до русинських єпископів за рекомендаціями. Не було відомо і те, який відділ КПВ має право призначати єпископа. Від 1908 р. папа Пій Х видав указ за яким дане питання було в компетенції Консисторії КПВ для римо-католицького духовенства, а для країн, де проживали греко-католики – Комісії в справах Східних обрядів, чого кардинали не взяли до уваги/
Відтак, монсеньйор Сціпіоне Теччі звернувся до Консисторії КПВ, зокрема до кардинала Гаєтано де Лайя, просячи його про допомогу в справі призначити єпископа русинам у Канаді. Водночас Люіс Бегін – єпископ РКЦ в Квебеці також писав до кардинала де Лайя у цій справі від імені духовенства Канади. З огляду на це кардинал звернувся до митрополита Андрея Шептицького з проханням написати Меморандум про необхідність призначення єпископа для греко-католиків у Канаді. Також Сціпіоне Теччі інформував секретаря КПВ кардинала Джіроламо Готті, що ... Читати далі »
St. Josaphat’s Ukrainian Catholic Parish in Edmonton was established in 1902 by Rev. Sozont Dydyk, OSBM, one of the first Ukrainian Catholic missionaries in Western Canada. As the number of parishioners increased the original structure of the church was enlarged in 1913, and served the Ukrainian Catholic community of Edmonton for the following 26 years.
Rev. Sozont Dydyk, OSBM
Rev. Sozont Dydyk served the parish until 1923 and was succeeded by Rev. Basil Ladyka, OSBM, who began plans for further expansion of the parish church. In 1929 Rev. Basil Ladyka was appointed Bishop of Canada and Rev. Sozont Dydyk returned as parish priest whereupon he continued with expansion plans. Under the supervision of Rev. Philip Ruh, an architect, construction of the present building began in 1939.
In keeping with the Byzantine Rite, the brick building was erected in the form of a cross with seven cupolas, the largest reaching the height of 100 feet. The cupolas symbolize the Seven Sacraments and the Seven Gifts of the Holy Spirit.
The interior is divided into three main parts: the vestibule (entrance), the nave (main body), and the sanctuary, (the altar area).
The main structure was completed in 1947 and the solemn dedication of the church took place on June 3, 1947, with His Eminence Eugene Cardinal Tisserant of Rome officiating, assisted by the Most Rev. Neil Savaryn and many clergy.
When the Most Rev. Neil Savaryn was appointed the first Ukrainian Catholic Bishop for Alberta and British Columbia in 1948, St. Josaphat’s Church was raised to the status of a cathedral by the Holy See.
In 1951 Julian Bucmaniuk, and his son, undertook the painting of the interior of the new cathedral using tempera which consisted of grumbacher powder, eggs, milk, linseed oil and carbonic acid. They covered the walls and ceilings of St. Josaphat’s with richly colored murals and frescoes. The paintings portray major events of the life of Christ, the Mother of God, Apostles and Saints.
In 1968 St. Josaphat’s Cathedral was enhanced with the construction of an iconostas, a wooden screen or wall covered with icons that portray the life of Christ including parts of the Old Testament. The icon of the Mother of God in the lower portion of the iconostas is the only work of Julian Bucmaniuk, because of his untimely death in 1967 he was unable to complete the iconostas. A former student of his, Parascevia Ivanec, painted five icons on the lower portion of the iconostas and the small icons on the Royal Doors. L. Denysenko, an artist, painted the icons in the upper portion and completed the iconostas in its entirety.
In 1984 the cathedral was declared a historical site by Mary LeMessurier, Minister of Alberta Culture.
Першими греко-католицькими священиками-місіонерами, які прибули до Канади були Платонід Філяс, Созонт Дитик, Антін Строцький та бр.Єремія Янішевський (1 листопада 1902 р). В наступні роки на допомогу місіонерам приїхали ще чотири священики – Матей Гура та Навкратій Крижановський (15 листопад 1903 р.), Атанасій Филипів, Іван Тимочко (протягом 1904 р.) і Роман Волинець (13 січня 1905 р.). У своїх записах єпископ Аделяр Лянжевін писав, що «…В той час у Канаді було вже близько 70 тис. галичан-католиків, з них 45 тис. у єпархії Сант Боніфас, 10 тис. у єпархії Ст. Альберт і 14 тис. в Апостольському Вікаріаті Саскачевану. Число галичан зростає кожного дня…».
Свою діяльність священики розпочали із найбільш заселених територій Канади. Так, парафію у м. Бівер Лейк (сьогодні Мондер) в Альберті очолив о. Платонід Філяс (до 1905 р.), Ростерн в Саскачевані – о. Созонт Дидик, а Вінніпег у Манітобі – о. Антін Строцький (до 1905 р.). Звідси василіани вирушали до поселень українських іммігрантів, які знаходилися за декілька десятків і сотень кілометрів одна від одної. Там вони проводили богослужіння, реколекції, уділяли своїм вірним Святі Тайни Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Євхаристії і Подружжя. Здебільшого, це все відбувалося у помешканнях вірних, оскільки коштів на побудову церкви не було.
Свої перші духовні місії оо. Василіани провели протягом 1903 р. Цього ж року практично в кожній громаді, яку відвідували отці було закладено наріжний камінь для будівництва церкви. Так, були засновані парафії св. Йосафата в Едмонтоні, Святих верховних апостолів Петра і Павла в Мондері, св. Миколая у Вінніпезі та ін. Варто зазначити, що духовна місія оо. Василіан сприяла повернення греко-католиків з інших церков. Наприклад, в м. Бівер Лейк, де була створена греко-католицька парафія, якою опікувався о. Платонід Філяс (з 1904 р. його замінив о. Атанасій Филипів) активно діяла «Серафимова церква». Кілька десятків сімей, які стали сповідували православ’я, о. Платоніду вдалося повернути до греко-католицької громади.
Окрім духовної опіки, оо. Василіани разом із Сестрами Служебницями Непорочної Діви Марії, організовували парафіяльні школи. Опіку над ними здійснювали сестри Служебниці – катехизували дітей, навчали їх читати, писати, співати пісень, вишивати тощо. Також при парафіях діяли Народні Доми, в яких відбувалися концерти, конференції, з’їзди тощо. Метою їх заснування було також виховання молоді і дітей у національному й релігійному дусі.
З наукової статті аспіранта ВОЛІК Н.В. "Діяльність перших греко-католицьких священиків-місіонерів у Канаді (1902–1906 рр.)"
Релігійний діяч Созонт (Степан) ДИДИК, що народився в селі Дрищів 21 грудня 1875 року, був ініціатором створення україномовного католицького часопису в Канаді.
З книги "Василіяни - Піоніри Друкованого Слова". - Vancouver, 2001. - С. 1.
