Одним із маршрутів екскурсій, що пропонує туристам Державний історико-архітектурний заповідник у місті Бережани є "Сакральна спадщина села Біще та околиць".
Об’єкти огляду: с. Жуків – дерев’яна церква та дзвіниця поч. ХІХ ст., с. Надрічне – дерев’яний храм і дзвіниця XVIII ст., с. Урмань – місце давньоруського городища та пізньосередньовічного замчища, дерев’яна церква та дзвіниця 1681 р., мурована церква 1930-х рр.; с. Краснопуща – монастирський комплекс оо. Василіан др. пол. XVII-поч. ХХ ст. (головний об’єкт огляду); с. Біще – дерев’яна церква та дзвіниця пп. ХІХ ст., Успенський оборонний костел пп. XVII ст. (головний об’єкт огляду), фрагменти оборонних валів, ймовірно, давньоруського городища; с. Поручин: дерев’яний храм XІV-XX ст..
10 квітня 2016 року, в четверту неділю великоднього посту, вулицями Надрічного пройшла вже Сьома щорічна загальносільська Хресна дорога. Як і минулоріч, її маршрут пролягав від хреста зі сторони Біще до Храму священномученика Йосафата.
На кожній з 14 стацій священик отець Зеновій БІДУЛА зачитував тексти подій Хресної дороги, а вчителі школи Галина САВЧУК та Марія МОТУРНЯК - морально-етичні роздуми, що спонукали учасників дійства глибше замислитися над Страстями Господніми та нашими життєвими реаліями.
Хрест по черзі несли члени Церковного братства та сестринства, матері в молитві, маріїнська дружина, медики, освітяни, працівники сільської ради, молодь, а також жителі жителі історико-географічних частин села (Застав, Скрилів, вулиць Горішня та Шпорта). На останньому відрізок дороги хрест несли хористи.
Після завершення Хресної дороги отець Зеновій звернувся до присутніх в храмі з подячним словом та закликав замислитись над суттю земного життя.
Хресна дорога - це символ єдності, миру та любові.
***
Статті про попередні Хресні дороги Ви можете прочитати на наступних сторінках сайту "НАДРІЧНЕ - наше рідне село":
Бічні пристінні вівтарі є типовим елементом оформлення інтер’єру храму в другій половині XVIII ст. для Бережанського району. Традиція ставити вівтарі в церквах сформувалася під впливом пристінних і головних римо-католицьких вівтарів, які встановлювали в костелах замість іконостасів. Проте бічні вівтарі церков мають конструктивні та пластичні відмінності, що спричинено місцем їхнього розташування. Такі вівтарі є нижчими, ніж римо-католицькі, та переважно мають меншу кількість ярусів. Адже інтер’єр костелу є більш вертикально спрямованим, а церкви, котрі ми розглядаємо, є переважно дерев’яними, мають значно менші та нижчі інтер’єри. На Бережанщині за кількістю та розташуванням ікон можемо виокремити три типи бічних пристінних вівтарів.
До першого типу можемо зарахувати найлаконічніші за змістом і найпростіші за структурою вівтарі — ті, котрі складаються з однієї великої центральної ікони — парні бічні вівтарі Христа та Богородиці церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Вербів. Центральна ікона переважно вертикально витягнута й може мати різне обрамлення. Найпоширенішим є обрамлення з фігурним завершенням, яке складається з трьох дуг — по краях увігнутих, а по центру опуклої. Також і низ ікони може мати увігнутість. Така форма ікони характерна для стилю рококо — вівтарі церкви св. Миколая у с. Надрічне, церкві св. великомучениці Параскеви Сербської в Поручині та Успіння Пресвятої Богородиці у Вербові.
До другого типу зараховано вівтарі, котрі, окрім центральної, мають ікону нижнього ярусу — парні бічні вівтарі св. Миколая Мирлікійського та Вознесіння Христового церкви св. Миколая у Надрічному. У нижньому (цокольному) ярусі розташовують ікону з житійними сценами чи діяннями святого, що бачимо у вівтарях з Надрічного.
До третього типу належать вівтарі з більшою центральною іконою та меншою іконою другого ярусу, розташованою по вертикальній осі над центральною — парні бічні вівтарі церкви св. великомучениці Параскеви Сербської у с. Поручин, вівтар Ісуса Христа із церкви Івана Богослова у с. Жуків. Форма ікон верхнього ярусу переважно є складною та часто утворена з почергово укладених увігнутих і опуклих дуг.
До цього типу можемо зарахувати парні бічні вівтарі церкви Івана Богослова в с. Жуків, у котрих живопис другого ярусу виконаний безпосередньо на площині вівтаря та не має обрамлення. Це композиція із зображенням Новозавітньої Трійці — Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого в оточенні хмар.
Вівтарі третього типу переважно є вищими, ніж двох попередніх.
У більшості вівтарів над центральною іконою або іконою другого ярусу встановлювали глорію. Завершення вівтаря глорією може бути двох варіантів: коли глорія накладається на основу вівтаря, її промені можуть частково виступати за його межі; глорія є ажурною, розташована вище основи вівтаря та сприймається на фоні стіни або на просвіті вікна. У вівтарях, присвячених Богородиці та Христу, глорії можуть бути з їхніми монограмами — вівтарі з Надрічного. За монограмою ми можемо визначити, кому початково присвячувався вівтар. Наприклад, вівтар, котрий зараз присвячений св. Миколаю Мирлікійському (с. Надрічне), спершу був посвячений Бого- родиці, адже у глорії бачимо Богородичну монограму.
Центром глорії може бути зображення Всевидющого ока чи скульптурне зображення голуба — символа Духа Святого. У глорії вівтаря св. Параскеви Сербської (с. Поручин) є рельєфне зображення голуба в трикутнику. Також рельєфний голуб може бути розташований на овальній площині, оточеній хмарками — завершення північного вівтаря церкви св. Івана Богослова (с. Жуків). Від овалу відходять, спарені по два і по три, промені, таким чином утворюючи своєрідну глорію.
Повністю наукову статтю "Бічні пристінні вівтарі як складова пластичного оформлення інтер'єрів храмів Бережанського району (друга половина XVIII ст.)" аспірантки Львівської національної академії мистецтв Оксани БАКОВИЧ Ви можете прочитати за адресою:http://www.lnam.edu.ua/pdf_upload/visnuk/23/13.PDF.
Тернопільська область, Бережанський р-н, с. Надрічне
Миколаївська церква (центральна група) та дзвіниця
1777 рік
Дата будівництва вирізьблена на одному з брусів зрубу. Але де на той момент знаходилася церква, достеменно невідомо. Іноді складається враження, що в Бережанському районі церкви не будували, а лише купували. Це, звісно, не так. Але і храм в Надрічному, як і в Урмані та Жукові, не тутешній. Він прибув із Рогатина, причому за першою версією його придбали у євреїв-орендарів (так-так, православні храми у ХVІІІ столітті поляки часто віддавали в оренду — ось вам і причини Коліївщини). За другою версією церкву везли в інше село на волах, але худоба спинилася на її нинішньому місці і ані руш. Певна річ, всі сприйняли це за Божий знак і далі не поїхали.
Десь на початку ХХ ст. до західного причілку храму приставили приділ на манір костельного фасаду, але дарма. З усіх інших боків церква являє собою класику галицького жанру. Опасання на стовпчиках додає шарму, а вертикальна шалівка — бадьорого настрою. Враження доповнює вельми елегантна дзвіниця у стилі рококо.
Ансамбль вийшов просто чудовий! Поспішайте бачити!
Цьогорічне Великоднє Богослужіння, яке розпочалось в Храмі священномученика Йосафата о п'ятій ранку, було особливим.
Оскільки і у зачитаному Великодньому посланні Блаженнішого Святослава і в тому, що парафіяни частиною освячених отцем Зеновієм пасхальних наїдків радо поділилися для відправки на Схід для бійців АТО, були відображені великі надії та сподівання нашого народу на мир та перемогу над злом.
***
Великоднє послання Блаженнішого Cвятослава
Христос воскрес!
На божественній сторожі
Богонатхненний Авакум хай стане з нами
І покаже світлоносця-ангела, що ясно звіщає:
Нині спасіння світові, бо воскрес Христос як всемогутній.
Пісня 4 Канону Пасхи
Дорогі в Христі!
Знову збираємося по всій Україні й на поселеннях, щоб привітати одне одного зі світлим празником Воскресіння Христового. Уже більше ніж рік ми проходимо особливу хресну дорогу і, можливо, по-людськи нам зараз непросто говорити про радість. Однак радість пасхальна походить не від людей, а від Бога! Сьогодні весь всесвіт оспівує Христову перемогу, Його подолання зла і смерті. «Це день, що його сотворив Господь, тож радіймо і веселімся в нім»!
На божественній сторожі богонатхненний Авакум хай стане з нами!
Упродовж історії спасіння були різні моменти, коли Божий люд переходив важкі випробування. Один такий період був у час пророка Авакума, про якого згадуємо в Пасхальній Утрені. Він жив у перехідну пору, коли вавилонська імперія розросталася на руїнах ассирійської. Нова світова потуга виявилася такою самою жорстокою, як і попередня. Хоч змінилася влада, однак характерні імперські елементи залишилися незмінними: ідеологія власної «величі», жадоба слави, багатства й чужої території – і все це підсилене звичною брехнею і насильством.
Стояти на сторожі з пророком у цю пасхальну ніч серед людського розчарування та безсилля – означає витривало очікувати спасенної Божої дії, вияву Його перемоги над ворогом і насильником. Каже Авакум: «Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що Він мені скаже й що відповість з приводу моєї скарги» (Ав. 2, 1). І ми нині разом із пророком взиваємо до Бога: «Докіль, о Господи, буду взивати – і Ти не вислухаєш? Кричатиму до Тебе про насильство – і не врятуєш?» (Ав. 1, 2).
На цей клич страждання віруючого серця подається сьогодні всемогутня Божа відповідь: «Бог… приходить... Його велич небо окриває і земля повна Його слави. Сяйво Його немов світло денне, з рук у Нього блиск проміння; там – сховок Його сили!» (Ав. 3, 3–4). Провіщена Божа слава і велич, блиск і сяйво – це світло Христового Воскресіння, яке випромінює тепер на нас так само, як і тоді, коли Христос розпорошив військову сторожу та переможно вийшов із запечатаного гробу. Пісня сторожі пророка Авакума здійснюється у благовісті «Христос воскрес!». Воскреслий Христос показує нам, що Бог вислуховує і наші благання, спішить із визволенням до тих, хто щоденно і витривало стоїть на сторожі молитви за Україну. У цю світлосяйну ніч свята Церква оспівує Божу перемогу і в молитовному чуванні пасхальних богослужінь разом із пророком Авакумом вказує на «світлоносця-ангела, що ясно звіщає: Нині спасіння світові…»!
Сьогодні на рідних землях наша Церква покликана видавати пророчий голос про неминучість перемоги над ідолопоклонством, брехнею і насильством. Воскреслий Господь розвіяв страх апостолів словами: «Мир вам, як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ів. 20, 21). Ці слова промовляють також до нас і дають нам сили не тільки встояти перед нападником, а й перемогти наше внутрішнє зло: зневіру, втому і страх. Революція гідності ще далеко не довершена, поки Христовий мир не запанував у наших серцях – тільки з Христом потрібно, за словами слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, подолати егоїстичну «отаманщину», корупцію та залишки безбожної системи в стосунках між державними інституціями і суспільством.
