Майстриням-вишивальницям, активісткам товариства «Лемківщина» м. Бережани
Тихо заполоч-нитка снується,
Мрійно хрестить м’яке полотно.
А майстрині неначебто сниться
Із дитинства йорданське вікно.
І ялини, замаєні сріблом;
На столі, у макітрі кутя;
Коляда сповіщає побідно,
Що Месія прийшов у життя…
Ось мережить гаївочку нитка
І садів роздухм’янений цвіт,
Та із лебедем вірну лебідку,
Що пливуть чарівливо у світ…
З полотном барва нитки шепоче
Щось таємно-казкове, либонь:
Голос матері вишити хоче,
Ласку щиру коханих долонь.
Наймилішу усмішку дитини,
Перше слово із усток її,
Що до сонця у небо Вкраїни
Понесе ніжна трель солов’їв…
І пливе голка й нитка майстрині
Візерунком любові й краси.
Ці творіння її – не для скрині,
Для людей, як життя голоси.
Для нащадків – на вічні часи.
01.12.18
