Чи можемо однозначно сказати, яким за порядком є чинний Києво-Галицький митрополит? Знання цього, можливо, лише задовольнить чиюсь цікавість, а можливо й послужить поглибленню ідентичності нашої Церкви.

Ясна річ, укладати списки архієреїв – клопітка і марудна праця, котру слід здійснювати в архівах, досліджуючи давні історичні джерела. Однак, почати можна із простої аналітичної спроби на основі того, що є загальнодоступним в опублікованих монографічних та довідкових виданнях.

Є припущення, що перша єпископська кафедра на теренах Галичини була заснована у м. Перемишлі на поч. ХІІ ст. У зв’язку із тим, що столицею об’єднаного Галицького князівства у 1141 р. став м. Галич, єпископ переїхав із Перемишля до Галича. Перемишльську єпархію на поч. ХІІІ ст. було відновлено, і обидві вони належали до Київської митрополії Константинопольського Патріархату. Руські літописи зберегли імена лише двох Галицьких єпископів до часу проголошення першої митрополії – Косми і Артемія.

Київський митрополит Максим, після того, як Київ у черговий раз був пограбований татарами, переніс свою резиденцію до Брянська, згодом – до Суздаля, а з 1299 р. опинився у Володимирі-на-Клязьмі. Галицько-волинські князі, котрі конкурували із Володимиро-Суздальськими, були вкрий незадоволені підпорядкуванням їхніх вірних митрополичому центру, що знаходився на території супротивників. Тому, за клопотаннями галицького князя Юрія І Львовича, у 1303 р. галицький єпископ, буллою Візантійського імператора Андроніка ІІ Палеолога та грамотою Константинопольського патріарха Атанасія І, отримав титул Митрополита. Першим Галицьким митрополитом був грек Ніфонт.

У 1305 р. митрополит Ніфонт помер. Того ж року помер і київський митрополит Максим. Князь Юрій І добивається призначення на митрополичий уряд ієромонаха Петра, ігумена Ратенського монастиря, що на Сокальщині, і з цією метою відправляє його до Константинополя для хіротонії. Одночасно і князь володимирський Михаїл Ярославич відправляє свого кандидата на місце покійного Максима. Бажаючи не допустити утвердження розділу колись єдиної Київської митрополії на власне Київську і Галицьку, згадані вище імператор та патріарх призначили того ж 1305 року Петра Ратенського одночасно і Галицьким, і Руським митрополитом.

Митрополит Петро після хіротонії у 1308 році не повернувся у Галич, а поїхав у Володимир-на-Клязьмі, де вже була облаштована покійним Максимом митрополича резиденція, у а 1325 році через порозумінням з удільним московським князем Йоаном Калитою переніс осідок до Москви. Таким чином, Галицька митрополія по двох роках свого існування залишилася без окремого митрополита, хоча на окремі роки галицьким князям вдавалося одержати від Константинополя призначення митрополита.