Письменник-гуморист Василь Савчук родом із села Надрічне, що на Бережанщині. Протягом тривалого часу працював журналістом у районній та обласній пресі Тернопілля. Пропонована книжка – літературний доробок автора в царині сатири і гумору.
Сатирична поема «Триесірний Геньо з Трої» – певний крок у розвитку нової української літератури, започаткованої від бурлескної (італ. burlesca – жарт) поеми І. Котляревського «Енеїда», автор котрої своєю чергою травестував, тобто, переодягнув у нові шати давньоримську «Енеїду» Вергілія.
Головний герой поеми Василя Савчука – такий собі Ґеньо, який проживає «У Триесірі, царстві гойнім, / В його куточку, на краю». Триесір – це вельми дотепна інтерпретація СССР, тобто, три ЕС і Р. Центром цієї дивної країни була столиця Маскаяма, та, «що сльозам не вірить, крівці хоче». Прототипом головного персонажу став узагальнений образ сучасного авторові жителя країни, котра 1991 року відійшла у вічність.
Поема складається з п’яти частин. Характер Геня показаний у розвитку. У першій частині «З-під крильця – під ковпак» – це школяр, якого автор змальовує допитливим, розумним, кмітливим підлітком. Далі основна увага приділена провідним рисам характеру і найгострішим зіткненням і переживанням. «Глухий протест проти напастей / В суспільстві, діленім на касти, / Стріляв у Геня, як в мішень». Сатиричними й гумористичними засобами малює автор потворні суспільні й побутові явища: алкоголіка Андрія, шльондру Варвару (ці негативні типи є батьками героя), начальника Вань-Ваня, хабарників, торгашів, п’яничок. Он, яка барвиста компанія у батька: «Бухар, Кагорич, Непийдома, Стограмко, Літрич, Пивогрій, Таранько, два Незакусони»!
У другій частині «Триесір у Триесірі» головний герой розпочинає життєві мандри. Його за провокаційне питання лекторові відвезли «у відомство страшне», де Геньо наразився на «тривалий диспут» і отримав вирок – «неблагодійний політично (…) для них він зовсім і не Ґеньо, а потайний шпигунства ґеній (...) остригли, як рекрута (…) вагон товарний (…) серед тайги якась станційка (…) дротяна гатка (…) а пси й ґевали – по боках». Але «наш Ґеньо в табірній геєнні / Повів себе, як слід людині, – / Як лицар, муж, не шалапут (…) Я не віддав катюгам перли, / Які цвіли в душі моїй. / Ці перли – то ідея волі, / За неї я у цій юдолі… Та Бог поможе й це пройти».
Подальші події, котрі відбуваються з нашим героєм , максимально наближені до реальної дійсності. Третя частина «Базар», – тут і горбачовська перебудова: « А третій – з латкою на лобі – / На ціле царство крикнув: «Пробі! / Не те п’ємо, їмо не так! / Живем капарно, йдемо хибко»; і феномен Кашпіровського : «Враз Кошмаровський-пан явився (…) Прийшов я … зарядити воду / Для всього сущого народу / На довголіття, щастя, секс»; і вибори «у Верхню Лаву», коли народ вибрав Ґеня депутатом, але «сумнів і розчарування / і гнів, і лють, і гіркота / не від одного засідання / Євгена вимучили там». І, як висновок, – авторський коментар: «В нас часто Правда – за порогом / Була. І є, чужим чужа. / Брехня бере її під ноги, / І точить, як метал іржа».
Події четвертої частини «Під Кудикіною горою» – це вже наші рідні реалії очима головного героя (сиріч автора Василя Савчука). Вони всі нам добре відомі, бо ми в них живемо і працюємо, надіємося й віримо, сподіваємося на краще майбутнє, як не своє, то хоча б дітей та внуків. Наш Ґеньо з того всього «потрапляє у пекло», правда, тільки уві сні, мовби на екскурсію, де гідом йому слугує сама Сивіла, котра показує майбутнє всіх грішників, які тепер банують на землі.
Пекельна екскурсія та події п’ятої частини «Сатурнене турне» мають фантастичне забарвлення: «Його торнадо закрутило (…) Лежить наш Ґеньо на планеті (…) Ой леле! Це ж кільце Сатурна! (…) Таке турне – й цілком задурно!?». Тут він потрапив на всесатурненське шоу-свято, де зустрів багатьох своїх колег-гуморістів: і Гаврила з Мозамбіку, і білоусого, в якого «кожне слово – диво з див», інших «маестрів диво-сміху». Сам Сатуро-Імператор показував Геньові Диво-Дзеркало, де видно все наше майбутнє. На жаль, головний герой прокинувся зі сну і побачив, що довкола нічого не змінилося на краще, і до омріяного раю тільки один шлях: «Ставай злу й фальші насупроти (…) Сам лад наводь у власній хаті !
Як ми вже зазначили, цей твір – сатирична поема, тому автор успішно використовує максимум засобів для того, щоби виставити негативні явища на всезагальне осміяння: гіперболізацію, іронію, нарочите зниження образів, самовикривальні монологи та діалоги, пародію і гротеск, фантастику й вигадку.
Твір яскраво свідчить про високі морально-етичні принципи Василя Савчука, його світоглядну позицію, погляд на суспільні сучасні події.
На завершення можна процитувати відомого письменника-сатирика Петра Ребра, кошового «Веселої Січі», який у віршованій передмові до цієї збірки відзначив:
До лиця йому шаблюка –
На сторожі він завжди.
Та ще ж майстер на всі руки
І сатирик – хоч куди!
Хай же гук далеко лине
У простори, у віки:
За веселу Україну
Йдуть в атаку Савчуки».
