27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Таким чином світова спільнота вшановує багато мільйонів євреїв, ромів і представників інших меншин, які під час Другої світової війни віддали життя за свою національність.
Саме цього дня 70 років назад армія Радянського Союзу звільнила в’язнів найбільшого фашистського концтабору Аушвіц-Біркенау в Освенцімі (Польща). За різними оцінками, у таборі смерті загинуло від 1,5 до 2,2 млн невільників. Загальна ж кількість страчених упродовж Голокосту значно більша. Офіційно визнано, що нацисти вбили від 5,5 до 6,1 млн євреїв, ромів, представників інших груп і меншин, інвалідів, політичних супротивників (у т.ч. від 2,2 до 2,5 млн на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні).
Аби вшанувати та зберегти пам’ять про цю страшну трагедію, про всіх невинно розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом і примусовою працею, Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, в якій йдеться: «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цей документ оголосив 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту.
В Україні на державному рівні Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту щорічно відзначають з 2012 року відповідно до постанови Верховної ради України від 5 липня 2011 року № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру»
Не дивлячись на демократизаційні процеси в нашій країні, ще досить мало розсекречено архівів, які можуть пролити світло на буремні події. Тому, книгозбірні є одними з тих небагатьох джерел доступу до інформації для широкого загалу, які можуть хоча б в якійсь мірі задовольнити читацький попит.
Сьогоднішні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.
У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повториться! Будемо пам’ятати ...
В бібліотеці-філіалі с. Надрічне організовано викладку літератури: «Пам’яті жертв Голокосту».
«...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Уривок з Універсалу Директорії УНР
У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності український народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.
День Соборності відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
22 січня у приміщенні бібліотеки-філіалу с. Надрічне проведено годину державності "Свято єднання". Також користувачі мали можливість ознайомитися з книжковою виставкою "На шляху до Соборності".
Дорогі друзі! Чи ви вже чули про Старого Лева, що оселився у княжому місті Львові – у затишній мансарді, під дахом старовинної кам’яниці?
Він великий мандрівник і щирий приятель дітей. Звідусіль, де б не мандрував, старий Лев привозить до Львова казки та різноманітні оповідки. Він усе це колекціонує – так-так, хтось збирає марки чи фантики, а Старий Лев – казки. О, в нього неймовірно велика колекція!
Та якось Старому Левові стало сумно від того, що ніхто інший не бачить його колекції, не знає про його неймовірні пригоди, зустрічі з надзвичайно цікавими письменниками – і він вирішив видавати книги для дітей, а в них розповідати про свої пригоди і знайомити дітей зі своїми друзям.
Сьогодні бібліотека радо вітала своїх друзів - вихованців дитячого садка "Малятко". Для них відбулася презентація книг видавництва Старого Лева.Також юні користувачі переглянули
1 червня - одне з найстаріших міжнародних свят. Рішення про його проведення було ухвалено Міжнародною демократичною федерацією жінок на спеціальній сесії в листопаді 1949 року. Перший Міжнародний день захисту дітей був проведений в 1950 році. ООН підтримала цю ініціативу і оголосила захист прав, життя і здоров’я дітей одним з пріоритетних напрямів своєї діяльності. В Україні День захисту дітей встановлено відповідно до Указу Президента України від 30 травня 1998 року № 568/98 і відзначається щорічно, також 1 червня. З нагоди Міжнародного дня захисту дітей в бібліотеці-філіалі с. Надрічне була проведена правова година "Хай сонцю і квітам всміхаються діти".
Творче поетичне слово - це символ певного часу. Таким символом української літератури стала Ліна Костенко. Творчість Ліни Костенко - це окрема епоха в розвитку сучасної української культури. Прийшовши в літературу на хвилі духовного відродження, яке отримало назву "шістдесятники", поетеса заявила про себе як про самобутнє та неповторне явище в царині українського художнього слова. Лірика, тривога і водночас утвердження високих цінностей людини - надали їй амплуа беззаперечного морального лідера української інтелігенції, до якого прислуховується весь народ. З нагоди 85 річчя від дня народження відомої української поетеси, громадського діяча Ліни Костенко в бібліотеці-філіалі с. Надрічне пройшов вечір поезії "Поезія - це завжди неповторність". Ведучі вечора Іра Оберська, Мар'яна Підлужна донесли до глядачів багатограність особистості поетеси, ознайомили з творчими доробками Ліни Костенко. У глибокий світ поетичного слова ніжного лірика повели: Люда Віятик, Люба Сорока, Марія Мищишин, Віта Маланчук, Аліна Косован Були прочитані вірші "Люблю слова, їх музика іскриста", "Страшні слова, коло воно мовчать", "Мій перший вірш написаний в окопі", "Ти знов прийшла, моя печальна музо", та ін. Глядачам вечора були представлені відеоматеріали про життєвий і творчий шлях поетеси.Прозвучали аудіо записи пісень на слова Ліни Костенко у виконанні Віталія Козловського "Небачене пробачено", сестер Тельнюк "І знову пролог", Ольги Богомолець "Між іншим", "Очима ти сказав мені люблю", Андрія Литвина "Душа" Глядачі також мали можливість переглянути викладку літератури "Стежками слова Ліни Костенко". По закінченні вечора до присутніх звернувся в.о. сільського голови Володимир Баран який наголосив, що вірші Ліни Костенко захоплюють, її творчість спонукає на роздуми, вчить патріотизму, любові до свого народу . Сила слова Ліни Костенко - вічна. Як тонко і водночас з якою міццю вона описує долю нашого народу: "Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, Піснями і невільницьким плачем."
Наша Бережанщина багата на талановитих людей.Особливе місце серед них займають поети, письменники. Кожна книжка наших місцевих поетів, яка виходить друком – надзвичайно приємна подія для нас.
Хочеться представити нову книжечку нашого місцевого поета, письменника, сатирика, історика Василя Дмитровича Савчука «Зерна з-під градобою...».
Сама назва даної книжечки змушує нас задуматись.... «Зерна з-під градобою....» над життям, бо ж час сьогодні непевний, час сьогодні напружений і тривожний – людина незнає, що чекає її.... адже життя - це неповторна мить, треба ним дорожити і прожити його з гідністю, сіяти зерна, які проростають і проростатимуть, неодмінно зростуть і дадуть свої плоди...
Кажуть, щоб зрозуміти митця, треба побувати у нього на батьківщині, зазирнути в його дитинство. Тож давайте коротенько ознайомимося з біографією письменника. Народився 15 квітня 1944 року в с. Надрічне Бережанського району. Кажуть, коли Бог вділяє людині талану, то дає його щедрою міркою. Власне, ці слова найбільше підходять п. Василю Савчуку — попри свій богатирський зріст і оксамитовий баритон Василь Дмитрович одержав від долі ще й багатогранний письменницький хист публіциста, поета, сатирика, драматурга. Після закінчення Біщецької середньої школи здобув спеціальність машиніста баштових кранів і починав свій творчий шлях з підхмарних висот у кабіні баштового крана і 10 років працював на будовах Львова, одночасно навчаючись на філфаку Львівського держуніверситету ім.. І. Франка. Там, у стінах ВУЗу, у вузьких вуличках древнього Львова він навчався майстерності володіти словом, сягнув бездонної криниці рідної мови. І потім, де б не був — на державній службі чи в редакції "Нового життя"—скрізь шліфував свій мистецький дар. Друкувався в газетах районній і обласних, республіканських, журналах «Жовтень», «Дзвін», «Тернопіль», «Перець» та ін. Автор і упорядник видань з історії сіл району. Член Національної спілки журналістів України, Наукового товариства ім. Шевченка, краєзнавців України. Характерна риса п. Василя — надзвичайна працьовитість. Попри журналістську роботу власкором в обласній газеті "Відродження" (нині "Свобода"), у новоствореному "Бережанському вічі", активну просвітницьку роботу він творить, творить, творить...
Тож хай життя збагачує Вас мудрістю, енергією, натхненням та радістю сьогодення.
Будьте дужі і проворні, По-козацькому моторні, З хлібом щедрим на столі, З добрим словом у душі!
Рід, родина, народ... Якщо "народ", то безперечно - це наша Україна, наш український народ і ми всі її діти.
Немає для нас землі дорожчої за нашу землю, де живуть наші родини. І коли ми говоримо: "Мій рід, моя родина", то у кожного в душі народжується щось таке тепле, ніжне таке рідне і близьке. Бо ж це, перш за все, найближчі та найрідніші люди. Це - рідна домівка: хата, двір, сад, квіти, криниця з чистою джерелицею. Це - тихі пісенні вечори і сонячні росяні ранки. Це - вишиванки, це - казки і легенди, мудре народне слово. З усього цього зіткане наше життя, ми - частинка, галузка, гілочка свого великого родового дерева.
"Моя родина - Україна" - під такою назвою пройшло родинне свята в бібліотеці-філіалі села Надрічне. Поезію читали: Коваль Вероніка, Болюх Людмила, Ференц Надія, Дидик Ірина, Ярема Інна. Прозвучали пісні у виконанні дитячого ансамблю "Українська родина" (керівник Баран Богдан) "Краю рідний - доленько моя" (солістка Болюх Наталя), "Моя сім'я", "Пшеничне перевесло" (солістка Болюх Людмила), "На зустріч долі" (солістка Вдовин Христина)
Минуло 200 років від дня народження Т.Г.Шевченка - славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе . Шевченко - це наша душа, наша мудрість, це наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо із ним буде Тарас Шевченко, його "Заповіт".
Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме наснаги.
Тож нехай "Заповіт" Великого Кобзаря стане заповітом для нас - зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.
Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.
Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчас у наших благородних помислах і державних ділах.
І на оновленій землі, над ланами широкополими, полями вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі слава Великого Кобзаря.
