Мамин зошит з рецептами вже давно перестав бути зошитом з рецептами. Це вже своєрідна книга спогадів, моментів, свят. Ми його витягаємо нечасто, бо всі ходові рецепти мама знає напам'ять. "Бейжу", "Рушти", "Мурашник" вже давно не печемо - нема часу. Нашвидкоруч мама місить мій улюблений "Спартак", я збиваю міксером крем і всьо готово. Перемастимо вафлі, трохи "свистунів" в досить того солодкого.
Ще в маминому зошиті рецепти огірочків, грибочків, кабачкової ікри, салатів для закруток. Деякі рецепти - іншим почерком - татовим. Виявляється, ще коли мене не було на світі він у вільний час переписував їх з чиїхось зошитів для рецептів. Є там і мій почерк...і навіть більше - мої малюнки, признання в любові до мами, а також приклади, які я перевіряла в свого брата. Його сліди в зошиті також є: танчики, машинки в якісь незрозумілі карлючки.
Той зошит з рецептами вже розвалюється. Час його не жаліє. Жовті сторінки, розтерті букви і масні плями від смачних страв, приготованих маминими невтомними руками. Між листками зошита купа вставлених вирізок з газет, журналів, розписаних нашвидкоруч аркушів з рецептами від "сусідки Галі", "від свахи" (тої ж сусідки), "сирник від Лесі" (мій улюблений), "пляцок від бабусі-Любусі" (доброї та щирої родички, якої вже немає кілька років).
Мамин зошит з рецептами вже давно перестав бути зошитом з рецептами. Це набагато більше.
