Світлій пам’яті
Поета Івана Гнатюка
***
В його уста Бог правди вклав меча –
Яскріло кожне слово з леза болем.
Та, мов Апостол, мав таку він долю,
Яку не всяк хотів би й пострічать.
Його життя теплилось, мов свіча,
У колимах, сибірах – у неволі.
Катів московських витерпів він школу,
Ослаблий тілом, духом не зачах.
Грімкі слова, народжені стражданням,
Він слав у світ душі тяжким воланням:
Почуй, громадо, — і глуха, й німа!
Дзвін віршів на його стежках-дорогах,
Це думи-молитви палкі до Бога,
Щоб Україну визволить з ярма.
***
Щоб Україну визволить з ярма —
З лабет Москви, із рабської хурдиги,
Звав кожен вірш, його болючі книги,
Яким достойних друзів ще нема.
Набату строф противилась юрма
Лакеїв зла, — їм Правда не до шмиги
Серцям у латах імперської криги
Не миле світло сонця, тільки тьма.
Проти стовпів московської тюряги
Він розгортав Вкраїни вільні стяги;
Йшов, як стрілець, з оружжям правди-мсти.
Потужне слово мужнього Поета
Всіх чесних звало з різних місць планети
Під стяг святий вкраїнської мети.
***
Під стяг святий вкраїнської мети,
Такий жаданий, сонячно-небесний,
Палке життя – свою дорогу хресну —
Поклявся він жертовно привести.
З останніх сил примушувався йти
У авангарді, Лицар Слова чесний.
Потоки злі, — страхи підступних весен —
Долав убрід, минав хисткі мости.
Блажен, хто йде за покликом згори,
Хто для людей хоч скіпкою горить,
Яка згорає до кінця, всеціло.
Він задля волі рідної землі
Склав серце в дар — криваві мозолі, —
Дав на офіру їй і душу й тіло.
