Мить щастя
Шукаю щастя, мов гриба
Під вікового листя повстю.
Даремно стільки йшов хіба?
Трудив намарно м’язи й кості?
Дарма — до різі ув очах —
Вдивлявся пильно і повсюди?
Грибами ліс увесь пропах,
Та скільки тут товклося люду!
Он хтось коша уже поніс.
Це на скількох би втіхи стало!
Чи «мій» грибок іще не зріс?
Чи я — пізнюх? Шукач невдалий?
Закрався сумнів, тисне щем:
Не ту, що слід, обрав доріжку?
Ще крок, ще два, — і за кущем
Під листям бачу … сироїжку.
Хоча вона й не боровик,
Не підосичник-підберезник.
Знайшов мить щастя чоловік!
Мені, либонь, оце й належне…
29.06.13.
