 Цьогоріч у тернопільському видавництві "Терно-граф” побачила світ сатирична поема у восьми частинах "Триесірний Ґеньо з Трої” пера члена національних спілок письменників і журналістів, знаного в краї поета, публіциста, краєзнавця, бережанця Василя Савчука. Як зазначає у передньому слові до видання письменник Левко Різник, "сатиричною поемою "Триесірний Ґеньо з Трої” В. Савчук довів, що він володіє бурлескно-травестійним стилем досконало…, і ця форма якраз і вельми надається для соціально-політичної тематики”. Написану під "Енеїду” Котляревського поему, сподіваємося, прихильно зустріне український читач. Наразі коротка розмова з автором твору. — Пане Василю, що і коли спонукало Вас до написання сатиричної поеми "Триесірний Ґеньо з Трої”? — Вона "прокільчилася” ще в далекі 1970-ті як гумористично-сатирична, що висміювала лише явища обивательщини в тодішньому "єдино правильному суспільстві”. Деякі фрагменти просочилися у першу частину — "З-під крильця під ковпак”. Правда, тодішній заввідділу поезії журналу "Жовтень”, поет-гуморист Іван Сварник вказав на деякі вади твору, й рукопис надовго заліг у шухляді. Почалася моя робота в редакції бережанської районки "Нове життя”, і поточна "гарячка” не сприяла поверненню до нього, хоч деякі строфи й були написані. Лише свіжі вітри перед 90-ми й на їх початку дали новий імпульс цій праці. Завдяки суспільним перемінам поема вдяглася у плащ політичної сатири, і в дуже бідному поліграфічному виконанні побачила світ 1996 року, представлена чотирма частинами, в яких відображалися, крізь призму сміху, бурхливі реалії — негаразди. Власне бажання піддати ці аномалії різкій критиці й стали спонукою до написання твору. — Як "вибудовували” сюжет своєї книжки, щоб зацікавити читача? — Не треба було нічого видумувати, бо фактаж, події шикувалися, як на замовлення. Єдине, що вимагалося, це "вживлювати” в них головного героя, забезпечувати його присутність сям чи там: у подвійному Триесірі (концтаборі), на мітингах у Маскаямі, пізніше у Трої, у Верхній Лаві чи у потоці пошукачів роботи на заході ("Під Кудикіною Горою”) і т. ін. Здається, ця дорога Ґеня змальована переконливо, правдиво і "не без моралі”, з гумором. — Ваш допитливий правдошукач Ґеньо має конкретний прообраз? Із кого він "скопійований”? — Гадаю, кожен читач знайде в ньому часточку себе, своїх думок, прагнень, невдоволення, надій на краще. Мабуть, відчує і його тверду громадянську позицію, як і патріотизм селянина — Хоми Сапкіса, котрий переконаний, що "…допоки тут існую і дію, допоти буде жив мій край”. — В образі цього Хоми щось "закодовано” чи це "допоміжний персонаж”? — Він обов’язковий і повноцінний член громади, хлібороб, із колгоспним минулим прив’язанням до сапи, сапки. Життя його — нелегка праця, "орач попхав і плуга, й клячу”. Однак цей образ несе особливе навантаження як "Homosapiens” — "Людина розумна”, на противагу "верхньолавним крикунам”, у яких почуття патріотизму мало проглядається. Він син цієї землі, цього народу, і готовий служити їм до кінця. "Віддам їй (землі) силу й навіть душу! // Нехай мене податки душать,// Чи бартер зробить голяком,// Я рідне поле не покину,// І не подамся на чужину,// Як дід з полатаним мішком”. Отож образ Хоми Сапкіса уособлює трудове селянство, і змальований щиро, тепло, з повагою до його місії як оберігача роду, народу. Негативними мазками змальовані в поемі антидержавники, "п’ятиколонники”, явні агресори. Цим своїм ворогам головний герой протиставляє чітку миролюбну ідею — будувати власну, вільну і щасливу рідну хату. Цим він сповнений навіть у коматозному стані, коли зустрічається з "дідуньом із ключами” на небесному порозі. — Які відгуки на цей твір Вам довелося почути? — Назагал від читачів, друзів і письменників чулися досить схвальні оцінки поеми. На перше її оприлюднення в чотирьох частинах свого часу відгукнувся рецензією самобутній місцевий художник і громадський діяч Василь Павук. Згодом листовно підтримали мене письменник-сатирик Євген Дудар, світлої пам’яті поет Іван Гнатюк, колишній булавний УПА Юрій Борець із Австралії, пізніше — письменник Левко Різник. Особливо дорогою для мене є оцінка твору світлої пам’яті письменника, редактора альманаху "Весела Січ” Петра Ребра, який двічі надавав сторінки часопису для публікації фрагментів і цілої 5-ї частини поеми. Тепер дозвольте повернутися до першого запитання: "що спонукало…” Знаєте, коли зводиться щось нове, то швидше треба очистити площу від решток старого непотребу. Мені б дуже хотілося, щоб "Ґеньо…” сприяв цьому процесу очищення в душах людей, у суспільстві, державі. Бодай певною мірою. Хоч би саркастичними назвали колишніх "великостей”. Та і сьогочасних ворожих також. Надіюся, що колись "Триесірний Ґеньо з Трої” дійде до ширшого читацького загалу…
Спілкувалася Тетяна БУДАР, член НСЖУ
|
