Уривок з розробки уроку української літератури (автор "ВМ Когут"; 2015 рік):
Літературний
дослідник №2. Щоби дослідити матеріали про
перебування Івана Франка у Жукові, я відвідала музей родини Лепких у цьому
селі. Започаткований більше десяти років тому відомим краєзнавцем, автором
багатьох дослідницьких статей про родину Лепких Василем Подуфалим за
меценатської допомоги доктора Романа Смика із Чикаго, він зберігає багатий
інформаційний, ілюстративний матеріал, у тому числі і спогади про відвідини
Івана Франка. Зокрема у статті «Іван Франко і літературно-мистецька
Бережанщина» Василь Подуфалий наводить цікавий факт. Виявляється, що майстер
народної творчості, художник з Бережан Я. І. Миколишин до 130 роковин І. Я.
Франка намалював картини, що відтворюють факт перебування письменника у нашій
місцевості: «Денис Січинський та Іван Франко в Бережанах», «Іван Франко в селі
Жукові». У підготовці ескізів до картин він використав багато матеріалів. Це
спогади сучасників про Івана Франка, книжки П. К. Медведика «Іван Франко і
літературна Тернопільщина», «Шляхами Івана Франка», О. Мороза та А. Халімончука
«Шляхами Івана Франка на Україні», один із розділів якої «На нашім Золотім
Поділлю» присвячений перебуванню Франка на Тернопільщині. Учень-екскурсовод
№2. Не вступити у Жуків до отця
Сильвестра Лепкого, відомого дописувача львівських часописів під псевдонімом
Марко Мурава, було б непростимо. На восьмому кілометрі коні повертають ліворуч,
віз гуркотить містком через річку і за декілька хвилин зупиняється перед
приходством. Цікаві спогади про цю важливу подію у
житті родини Лепких та й всієї Бережанщини залишив Богдан Лепкий у книзі «Три
портрети»: «Я перебіг попри церкву, став на сходах і під грушкою побачив
товариство. Трьох мужчин лежало головами досередини – щось балакали. Двох мені
неважко було пізнати. Це були мій батько і д-р Андрій Чайковський… Чи правда
це, чи мені тільки здається? Цей третій то був Іван Франко. Я знав його з
портретів… Я ще й нині Франка уявляю собі таким, яким його тоді під грушкою у
Жукові побачив. Був він у повному розквіті сил і видно, що почував себе добре
на селі, здалеку від гамору Львова… Мав на собі якусь люстринову попелясту
блузу, вишивану сорочку й нові, але чомусь роздерті черевики». Саме Б. Лепкий став свідком
розмови-дискусії про художню цінність «Мойсея» Кирила Устияновича. Думки
Сильвестра Лепкого та Івана Франка були протилежними. Франко не побачив у
«Мойсеєві» Устияновича глибини душі. «Мене Устияновичів «Мойсей» не вдовольняє.
Побачите, якого я колись напишу», – сказав він тоді до отця. Ці рядки ми
знаходимо на останній сторінці «Казки мойого життя» Б. Лепкого. А коли сонце скочувалось за ліси, все
товариство на простому селянському возі, вистеленому соломою і сіном, з Жукова
гостинцем, що тягнеться із Золочева через село
Дрищів (нині Надрічне), Урмань, Пліхів, поїхали у Краснопущу. Іван
Франко дуже хотів ознайомитись з бібліотекою монастиря, яка була багата
старовинними книгами та рукописами. У цей час письменник цікавився пам’ятками
древньої літератури, розшукував матеріали для досліджень апокрифів. І дійсно,
Франко знайшов у монастирській бібліотеці багато цікавого. Бібліотека була
недоглянутою: трохи книжок було на полиці, трохи на лавці, решту валялися на
долівці у смітті. Проте старий ігумен Федоренчук пильно стояв на охороні
монастирського майна. І все ж Франкові вдалося непомітно винести зшиток старого
сірого паперу. «Він був дуже радий знахідці, і добре, що Франко це забрав, бо,
певно, вимели б на сміття», – каже А. Чайковський. У руках Франка книга дістала
нове життя, бо коли Чайковський другий раз завітав до Франка, то побачив
знахідку у шафі вже оправленою. Пізно ввечері поверталося товариство
до Жукова, а за вечерею ще довго велися розмови про літературу. Ще й досі на подвір’ї колишнього
церковного приходства стоїть старезна крислата липа – свідок перебування Івана
Франка на жуківській землі.
|
